Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Світлість сказала:

— Зир, на худий храп собі ляпцун не відменжуй, лафер! За «пливуна» вкручу на сім румбів під кількою! Захарили, уробороси? Нараз який болт стукне в косяк, нараз і вкручу по самі фейці!

Вігіла покліпала, стулила рота і впала в захват.

— Шкандьор цей, з казнючою ломакою, — продовжив барон, смачно харкнувши під ноги опонентам, схожим зараз на діораму «Ідоли-поганці слухають Макса Шелепугу», — не хаврюк, і не Лупач. Сморчкам крюків перцанув — вєрняк, малцун назаверть! Вам, гофренам, так в сентур не перцанути! Чухом не спряли, шпуцери!

Захопившись обсцентною лексикою, барон дозволив собі зайве. Вся зграя разом, забувши про «хаврюка», потужним гуртом рушила на зайду-грубіяна.

— Це ми гофрени, щогла?

— Ми шпуцери?!

— За форзель тямиш, шо макують?

Наперед вискочив покидьок із полум’яним вухом, рвонув з-за пазухи кістеня:

— Макуй пливуна!

І розкрутивши, вдарив морячка в скроню.

Анрі забарилася втрутитись. Однак личина, накладена на барона, спрацювала краще за всякі захисні чари. Чавунна гирка на ланцюгу зі свистом пройшла крізь голову матроса-ефемера, не заподіявши ніякої шкоди реальному Конрадові, що був значно нижчий за наведений образ. Завершивши політ, гирка вшкварила молодика в багатостраждальне вухо, надовго вивівши з ладу. Вибравши час, кульгавий громило зручніше перехопив костур, і очам відкрилося диво: у тіні кривого, що злісно метнулася по стіні, — три руки! Але дивуватися абераціям зору — чи фантазії?! — часу вже не залишилося.

Мантикора вступила в бій.

Сповивати шушваль за канонами чародійного арешту? Роз’яснюючи по ходу права і обов’язки затриманого? Іншим разом! «Serpentuum mobile», сплетений на кшталт гнучкого кадуцея і доважений на кінцях парою шпичастих тетраграматончиків, полетів під ноги зграї. Двоє заплуталися й упали, люто лаючись. Серпенти сичали, скручуючи здобичі зап’ястя й щиколотки «кільцями влади». Ще двох підвело цілком зрозуміле бажання розквасити пику гадові-матросу. Сумний досвід молодика з кістенем, на щастя, нічого їх не навчив. Зате барон виявився на висоті. Гребуючи оголювати шпагу, фон Шмуц рубонув одного хама кулаком у перенісся, другого почастував елегантним копняком у коліно, на красеня з сережкою накивав пальцем: мовляв, ножика краще сховай!

Аби чого не сталося.

Красень не послухався, перекидаючи ножа з руки в руку. А його останній боєздатний дружок втиснув покручені пальці в отвори кастета — й обидва негідники рушили до барона, обходячи вреднючого матросика з флангів. Не бажаючи ризикувати, Анрі взялася творити «glutinosus captura», інакше «ловчу залипуху», однак на театрі воєнних дій з’явилася нова дійова особа.

Якщо бути точним — дійова морда.

Божевільну мавпочку, що кинулася захищати хазяїна, красень з ножем проігнорував. І даремно! Дістати в живіт мавпячим кулачком, а насправді віслючим копитом — радість сумнівна.

Летів красень сизим соколом, кроків на десять.

А ось чого заорав носом землю власник кастета, і зовсім загадка сфінкса. Від кинутої Анрі «залипухи»? Від спритної підсічки квіза? Від брикливого Гіббуса? Вігіла подумала й вирішила розділити тріумф на трьох. По справедливості.