Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Н-на!

— Н-на!

Здавалося б, той самий крик, а яка відчутна різниця… Перший, підступно замахуючись каменюкою, кричав покидьок, якому барон зацідив у коліно. Другий кричав його колега по кульгавості, чесно замахуючись костуром. Чесність виявилася моторнішою, поціливши в самісіньке яблучко.

Є в чоловіків таке хитре яблучко, коли б’єш упоперек горлянки.

Четвірка переможців — враховуючи Гіббуса, який голосно іржав — із задоволенням оглянула поле бою та розсипалася в завіряннях дружби. З боку громила меморандум про наміри виглядав розкішно:

— Файно гофренів відгамселили. Сукцес, кузар! Ну ти ґештальт! Фуц буду, ґештальт! Не впар ти їм, замакували б мене. Я гнилим мазохам супоню: не Лупар я! Не харять! Долю тербанять, делірії… Боргуй я твій заким. Шо задвинеш, все для тебе стиндрю! Штрик даю!

І вдячний костуроносець схрестив пальці, підтверджуючи клятву.

Поки він говорив, Анрі з Конрадом уважно розглядали тінь врятованого. Тінь вихилялася, зухвало ворушила трьома руками, але костур тут був ні до чого. Дуже цікаво. Коли б не поспіхом…

Баронові, либонь, спало на думку те саме.

— Відскочмо, кузар. Хавер є, між так.

Кульгавий кивнув і зашкандибав з «кузарем» до найближчого проходу. Вігіла залишилася в «пентаклі»: почухавши за вухами Гіббуса, який вимагав похвали, вона про всяк випадок «присипала сіллю» лежачих забіяк — щоб не рипались. Оп-ля! А червоновухий покидьок, виявляється, зурочений у три шари. Свіжесенька «Дуля з кмином», віртуозна, з пласким нігтем. Ясно, чого кістеньок хазяїна приголубив. Мерзотник зараз яку капость не вчинить — все йому тричі повернеться.

Мана-фактура закляття, подруго, нам знайома.

Добротна фактура, плечиста, з характером.

«…крисюк місцевий підкочувався. Його пан один віднадив. Здоровий такий…» Добра все-таки людина лейб-малефік Андреа Мускулюс. Міг же й «Хвацький вольт» навісити. Або з голочкою побавитися: вишити паршивцеві долю хрестиком.

— Ходімо, колего. Ми домовилися про зустріч. Звернули увагу на його тінь?

— Авжеж.

Вігіла прискорила крок, ледь встигаючи за збудженим бароном.

— Щиро дякую за допомогу в баталії, — на ходу фон Шмуц церемонно розкланявся, що в його теперішньому образі виглядало комічно. — Знаєте, колего… Ніколи на пам’ять не скаржився, а тут просто лихо! Не можу згадати ім’я цього злодюжки. Крутиться, як в’юн… Гвоздун? Гвіздяр?.. О, Гвоздило! Але це прізвисько… А ім’я, ім’я! Трюфель Стучек… Стофиль Тлумачек… Виходить, не брехав стряпчий! От же ж пройдисвіт… Ага, ми прийшли! Вулиця Виникнення, третій будинок від рогу!

З парадного входу ломитися не стали, дотримуючись припису таємності. Матрос із повією і мавпочкою з’явилися до капітана лейб-варти — привід для пліток на місяць наперед. Барон звернув у провулок, обходячи будинок з північного заходу, пройшов уздовж паркана, за яким розкинувся доглянутий сад, і постукав умовно у непримітну хвіртку.

Судячи зі звуку, під старим деревом хвіртки крилася броня.