Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

По суті, його світлість сам нарвався, запропонувавши скоротити шлях. У прокураторській криптограмі значилося: з’явитися терміново і не привертаючи уваги (ключове слово «знемогла» з посиленням «вся»). На кареті, хоч одягнися в личини, як цибулина в лушпиння, потай до будинку Штернблада не під’їдеш. Для «покрову трьох плащів» немає часу; «сліпу пляму» таких розмірів, щоб на карету вистачило, добу плести треба. Отже — пішки, під ефемерами, зліпленими нашвидкуруч.

Через порт.

Отут і спливла у пам’яті розмова із цвинтарним сторожем:

— Візник такий… довгий. У береті. З бумбомом. Ага, моряцький бумбом. Шерстю назовні…

Традиційний берет матроса з яскраво-червоним «бумбомом» і красувався зараз на маківці Конрада. Крім берета, вбрання морського вовка становили блуза-косоворотка, густо залита вином, чорні штани до колін, драні панчохи та черевики з високими халявами. Перука перетворилась на натуральну косицю «а-ля щурячий хвіст». Шпага — на абордажну шаблю. І найголовніше — матрос виявився на голову вищим за справжнього фон Шмуца, світлість вочевидь непокоїться через низький зріст.

— Однак, колего, ви й себе не пожаліли!

Барон перестав вивчати свій новий екстер’єр і звернув увагу на супутницю. Улещена компліментом Анрі зробила кніксен. Милуйтеся, не шкода. Хто спокуситься на п’янчугу-морячка? Витончена куртизанка із кварталу Червоних Троянд, що цитує напам’ять «Юності чесне верцадло, або Приписи до житейського поводження»? Доступна Сестра, майстриня крутити пустотливим хвостом леопардиці? Весела Вдова? Летюча миша з костюмованих вертепів?

Ні й ще раз ні.

Морячків любимо ми, чесні шлюшки.

Губки полум’яніють «бутоном розпусти». На щоках — розсип дешевих блискіток. Оченята підведені томливою зеленню, локон пристрасті спадає на вузенький лоб. Вузьке чоло в жінок — головна ознака краси, якщо вірити трубадурам. Груди двома динями-спокусницями норовлять вистрибнути з декольте. Все життя мріяла про коров’яче вим’я. Різнобарв’я спідниць, запилюжених по низу; на цікавому місці — зворушливе сердечко з атласу. І оболок парфумів, навмисно для кавалера: шавлія, клементин і лаванда на тлі зеленого лимона.

Подобається, любчику?

Вийшовши із цирульні, Анрі наклала на віслюка личину карликового мандрила й тицьнула повідець баронові в руку. Гіббус личиною залишився незадоволений, обурено форкаючи: виходило, що мавпочка-ефемер корчила сміховинні гримаси.

Порт зустрів їх оглушливим лементом чайок, веселою лайкою вантажників, скрипом дерев’яних настилів і тупотом черевиків. Мимоволі роздуваючи ніздрі, вігіла із задоволенням вдихала свіжий запах моря, солі й водоростей. Душок тухлої риби трохи псував чарівно-романтичний букет. Біля пристані розвантажувався куценький барк «Улюбленець вітрів». З палуби «Улюбленця», що мав ліцензію на контрабанду, несли тюки з гаджамадськими прянощами. «Імбир, куркума, бедренець, купир, чабер, кінамум…» — визначила Анрі за ароматами, що пливли у повітрі. Біля пірсу, що далеко вигнався в море, готували до відплиття патрульний фрегат «Мантикора». Команда мурахами повзала по вантах, напинала вітрила. Унизу, на юті, про щось сперечалися капітан і заклинач погоди.

«Удачі, тезко!» — подумки побажала Анрі.

Незабаром Конрад звернув геть від берега та причалів — у лабіринт вузьких коридорів між доними стінами складів. У вігіли закралися сумніви щодо «короткого шляху», але склади раптом розбіглися, відкрили втоптаний «пентакль». Звідси в різні боки вели п’ять променів-проходів — але аж ніяк не проблема вибору змусила квіза рвучко зупинитися.

Лютий демон втрапив у пастку жалюгідного шептія — ось що нагадала Анрі ця картина. Оскільки в «пентаклі» перебували й інші дійові особи, окрім демона.

— …друге шкандибало відпанахаєм!

— Ти шо, ва-а-ащє на весь декаляж припух?! Доля де, Лyпач?!

— Згинь, психот! Сам ти Лупач шконцаний!

— Ага, я фуцир Лупач! А ти, значить, галюц паранойний?