TextBook — Гвоздило я! Геть макітру скнюкало?!
Калічений гевал, притулившись до стіни, марно намагався вгамувати ватагу опонентів. Ліву ногу гевала прикрашав брудний лубок. Лупач, Гвоздило чи як там звали каліку, спирався на костур, роздумуючи: а чи не пустити його в хід не за призначенням?
Навряд чи це врятувало б кривого. Оточували бідолаху дуже конкретні добродії з дуже конкретними намірами. Такі від костура не позадкують. Одного юного покидька з розпухлим вухом Анрі впізнала. Це в нього стряпчий відібрав кулю-обсервер у тупику.
А барон, схоже, впізнав не тільки вухатого.
І геть-чисто забув про личину.
— Ти чому не у в’язниці, Місюр… тьху ти, Мішель… Моргель?! Я кого питаю?!
Запитання громом пролунало з вуст здоровила-матроса і застало всю зграю зненацька.
— Зігнали з бана, пливун, — промимрив здоровань, оторопіло розглядаючи нахабного морячка. — В стусани. Ківер задвинув: кумар, мов, братки-ятрогени, по кривій матці буцера штопанули. Шканду скльоцали, костур дали, казьонний…
Вігіла сподівалася, що барон щось розуміє в цій тарабарщині.
— Ти шо на толчку фрустриш, архетип? — отямився горбоносий красень із сережкою в вусі. — Тони в льожку зі своєю шльондрою! Нє, шльондру лиши, а сам тони, із чучалом фетишним…
— Зашибісь. Сундук! Пливун у масть фрустрить. Це ж дране холеро, братва! Лупача сморчки штопанули…
— Не Лупач я!
— Здинь, корч! Штопанули, забанили і внахльост зігнали з бана ні за риб’ячий хрін? Кривий буран хурделить! Не вірю!
— Схрючився Лупач! Сморчкам підмахує!
— Та не Лупач я!
— Так ти ж сам нащас задвинув: сморчки тебе відбанили ні за раз! Валюгу на дишель, не хаврюк ти після цього?!
— А нехай пливун нам булькне: з якого церебра він про Лупатого сурмить?!
— Колись, макрель! На клапті розпанахаєм!
Анрі засумувала. Вона все-таки мантиса, а не бойовий маг; нехай і зі спецпідготовкою. На арешт-семінарах вігілів «точили» під силове захоплення чарівників, а ніяк не вуличних бандитів. Одне діло чужу волшбу спіраллю завертати, інше — своєю волшбою від дрючка відмахуватися. Буває, що дрючок куди моторніший виявляється. Двох-трьох сповиєш, а четвертий з-за рогу, навідліг, упоперек витонченого закляття вульгарним кілком…
Що скажете, ваша світлосте?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 124. Приємного читання.