TextBook — Вульгарний гол-лій! Геть!
— Що ви собі дозволяєте?!
— Ваша світлосте! Веліть цьому п-п-п’я… п-п’явочнику згинути!
Ніколи раніше Анрі не чула, щоб отак кричали: поєднуючи в єдиному пориві гнів монарха, послужливість дворецького та могутнє, гідне філософа-циніка, почуття власної гідності. Вігіла зменшила концентрацію флогістону, через що екран зробився дірчастим і легковажним, як дербантські мережива. У дірах виник кумедний чоловічок, схожий на нерукотворний пам'ятник самому собі. Жовті панчохи, підв'язки хрест-навхрест, плащ обшито таким широким бордюром, що не зрозумієш, з якої матерії він зроблений. Кругло набиті плечі й випнуті клином груди камзола робили посильного комічною пародією на Гусака-в-Яблуках, покровителя геніїв повітря.
Хвацько зірвавши нюрландський ковпак з пір'ям і розмахуючи ним на кшталт меча, гість тіснив сімох працівників цирульні вглиб зали.
— Безмірно радий, — похмуро сказав барон з виглядом людини, якій з'явився дух безневинно убієнного татуся, вимагаючи помсти. — Пані Кукіль, не турбуйтеся. Це мій камердинер, Любек Люпузано. Турботливий, відданий, наполегливий. Джерело чеснот. Щодо решти…
Героїчний Любек прорвав ланцюг оборони й кинувся в пролом, не чекаючи, поки Конрад перейде від чеснот до інших якостей камердинера.
— Ваша світлосте! Змучений почуттям стурбованості, д-дерзнув я…
— Коротше, Любку.
— Д-доставив у готель д-додаткове майно, що, як вид-диться мені, прикрасить перебування…
— Ще коротше.
— Ви сьогод-дні просто тиран, — засмутився Любек, витираючи ковпаком піт. — Найняли б собі німого камердинера… Ось, вручили в готелі. Звеліли розшукати вас і перед-дати. А д-де вас шукати по вихід-дних? Тільки тут…
— Хто вручив?
— Самі, либонь, звеліли: коротше, мовляв…
— Любку! Згною!
— Гонець. Замовний, з Гончої Бандерильї. Вони у вихід-дні за под-двійний кошт бігають. Морд-да хитра, од-дягнутий з претензіями. Лист особистий, пахне парфумами.
— Якими?
— «Літній сон». Жасмин, гальбанум, гіркота тубероз. На периферії легкі тони род-д-д… род-д-до-д-денд-д-дрона.
Анрі відчула гострий напад заздрощів. Таланить же декому зі слугами! Але барон супився, похмурніючи з кожною секундою.
— Читай уголос, — звелів він, виразно кивнувши на адресу нігтяря.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 121. Приємного читання.