Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— …тарталетки легкі глазуровані, лукум фруктовий тридцяти двох видів, безе з сиропами, желе та конфітюрами, щербет тягучий, халва кунжутна особлива, пастилки з горіхами й фініками, сушений бананас у цукровій пудрі, «солодке насіння» по-нурландськи, мигдаль, смажений у меду з цукатами, нуга із сабзою…

— Шикалат є? — урвав глухопущенець слововилив Моше. — Смашний?

— Чорний? Молочний? Стільниковий? З фундуком, доричним горіхом, арахісом? Колений, плитками, «медальками», дольками? Гарячий, з вершками?

— Тягни чорний колений. Без горіхів.

— Яке вино бажаєте? Сорт? Рік? Витримка?

— Рятуй! — чесно попросив Кош вігілу. — Що питимеш?

— Келих кларета.

— Дві карети! — з полегшенням зітхнув рудий.

— За мить, мій шляхетний пане! Слухаюся й корюся.

Дочекавшись, поки лиходій-хазяїн зникне, Кош нахилився через стіл і змовницьки зашепотів:

— Він із пляшки? Чи з лампи?

— Хто, Моше?

— Ага. Джин?

Вігіла розсміялася:

— Людина. Просто така приказка.

— У знайомого джина підчепив, — зробив висновок перевертень. — Поцупив і користується. Як наш злодюга, поки ми зі світлістю його не злапали…

Незабаром Анрі отримала деяке уявлення про усну народну творчість гомолюпусіов. Брехати Кош, схоже, не брехав, але прикрашав без усякого сорому! Здоровезний собацюра з очима, як вогненні блюдця, ганявся за рудим коридорами. Падали незламні двері до апартаментів. Чинилася велика баталія з могутнім злодієм, у якого виявилась чарівна тінь із трьома руками. Готель вивертався навиворіт, доблесні маляри поспішали на підмогу…

Вдалині пробив годинник на ратуші.

— Мені час, — спохопилася вігіла. — Приємно було познайомитися. Щиро бажаю, щоб ваша сестра знайшлася.

— Ти серйозно? — вологі очі Коша випромінювали наївну, розпачливу надію.