Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Тобто? — підтримав розмову хлопець.

— Тобто, нагорі вивіска є. Для тих, хто вміє читати.

Хруснувши хребцями, рудий задер голову до неба, бажаючи впевнитися у наявності вивіски.

— Вмію! — повідомив він з такою щирою радістю, що не розділити її здавалося злочином. — У Глухій Пущі всякий дурень грамоти навчений! Кофейня — це щось схоже на харчевню?

— Щось схоже. Тут головний харч — ласощі та кофій.

Даремно ти так, подруго. Краще б пастилку їла.

Мовчечки.

— Ласощі я люблю! — веснянкуватий рушив до столика Анрі, голосно тупаючи й порипуючи чобітьми. Відповідь він витлумачив як багатообіцяюче запрошення.

Відшити нахабу?

Незважаючи на безневинну зухвалість, рудий роззява викликав симпатію.

— Кош Малой, — із грацією ведмедя вклонився він, шумно присуваючи вільний стілець.

Стілець крекнув причавлений селезнем, але витримав.

— Генрієтта Кукіль.

— Агов, кофейнику! — від широченної усмішки ластовиння мало не бризнуло з обличчя Коша врозсип. — Тягни ласощі! Мені й дамі!

Вігіла пирснула в кулак. Припечатав баляндрасник старого Моше! Однак наступної миті їй стало не до сміху. «…Агнешка Мала, гуртівниця з осілих гомолюпусів…» Агов, рудий, ти гуртівниці хто? Батько? Брат? Дядько? Співочий канарок у клітці вибухнув арією, кофій бариться закипати, піна в рясних порах, сонце світить у віконце по ліву руку… Підсумувавши базовий комплекс прикмет, мантиса дійшла висновку: швидше за все, старший брат.

Перевертень-ласун.

Цікаво, чи знає барон?

Пам’ятаючи про випадок з Марією Форзац, Анрі не поспішала демонструвати клеймо. Мало за що гомолюпус може не любити Тихий Трибунал? Краще не ризикувати.

— Де ви зупинилися, Коше?

— У притулку. Готель називається, — рудий спохмурнів. — Сестриця в мене тут безвісти пропала. Ось, приїхав…