Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Довелося Климентові освіжити напівзабуті відомості про комплексну психотику.

Діббук, інакше психо-близнюк, на жаргоні «ліпило» — блудна душа, що застрягла між ярусами Нижньої Мами і Найвищими Емпіреями. Туди не прийняли, відтіля викинули, а тому бідолаха неприкаяна. У пошуках притулку діббук норовить підселитися в людське тіло, але ховається й назовні лізе рідко, на відміну від активних духів, які крутять одержимими, як хочуть. У випадку Марії діббуком виявилася душа маленької дівчинки — Климент на око давав їй не більше чотирьох-п’яти років, і в цьому віці розум діббука застряг, очевидно, назавжди. Довірлива й тупувата, підсадка поводилася тихо, безневинно, але недоліток є недоліток. Цим і пояснювалося лихо в Тіпунах: коли діббук вибирався назовні, перехоплюючи керування, відьомські дії робилися небезпечними — не в силу злого наміру, а подібно смолоскипу в руках нетями.

На жаль, комплексна психотика стверджувала: контроль двох душ у одному тілі, так само, як свідомий вибір станів і переходу між ними, — неможливий.

За законом Климент Болиголов повинен був відразу припинити навчання Марії. Заявити про випадок у Тихий Трибунал, оскільки діббук зі знанням начал бойової магії, стократ небезпечніший, ніж діббук-відьма. І під особистим конвоєм відправити Марію в Мирний Госпіталь братів-екзорцистів. Але маг не хотів розлучатися з дівчиськом. Більше того, йому спала думка — зухвала, сумнівна, але вона обіцяла значні дивіденди. Днями Климентові відмовили у прийнятті до Ложі Бранних Магів, повернувши назад дві на превелику силу добуті рекомендації та особисте клопотання. Рилом не вийшов, так? Зі своїм драним уставом лізу до високої обителі?! А я вам всім дам утертися… Ще проситимете, у ніжки впадете, а ми подумаємо, повикаблучуємось…

Ні, не був Климент добрим чоловіком, не був і злим, зате азартним і гордим був украй.

І ось що надумав.

Під час двобою бойових магів сильніший здатен приборкати супротивника закляттями ланцюгового порядку, на професійному арго — «кайданами». У структуру «кайданів» вплітається розпізнавальний знак особистості об’єкта. Ланцюговим закляттям треба вказати мету: кого саме сковувати й приборкувати. Болиголов знав це краще за інших. Його самого на дуелях неодноразово сковували, а потім відпускали з ганьбою. Але якщо припустити, що в момент накладення «кайданів» особистість об’єкта невловимо зміниться, якщо діббук відтіснить Марію, вийшовши на перший план…

Почалися експерименти.

На жаль, як уже було сказано, Марія діббука не контролювала. Довелося накладати «кайдани» по десять разів на день, очікуючи, чи з’явиться діббук. Марія навіть звикла перебувати в скованому стані. Від частих ланцюгових заклять обличчя її зробилося малорухомим, нагадуючи маску, а жестикуляція, колись бурхлива, стала вбогою, як пересохле джерело. Климент чекав — ловець терпляче сидів у засідці біля водопою — і дочекався.

Діббук повстав, «кайдани» розсипались на порох.

Можливість звільнитися від магічних пут блискуче підтвердилась.

Залишалося небагато: всупереч аксіомам психотики, навчитися викликати й відсилати діббука за власним бажанням. Не екзорцирувати силоміць, а розробити закон співіснування двох душ в одному тілі, при очевидному приматі душі-домінанта. Теоретично неможливий, але грандіозний прорив у бойовій магії.

Саме в цей час упало на благодатний ґрунт зерно марнославства, що привело Климента в каземати «Чарівності», а потім — до трагічної загибелі. Те ж саме відзначали свідки останніх днів Болиголова, зокрема, Тюрпен Заїка (м. в. к., профіль — фланговий приборкувач). Якщо зібрати сухий залишок з довгих і плутаних свідчень Заїки, вийде наступне. Перед відомим скандалом на боях големонстрів у Рюшичку, містечку на Дудар-Полонині, Климент був збуджений, агресивний, часто згадував уголос вагітність Марії — вона дійсно понесла три тижні тому — й натякав у зв’язку з цим на швидку й різку зміну свого статусу. На прохання заспокоїтися відповідав демонічним реготом, розмахуючи руками. Співрозмовника назвав плішивим цапом, збирався зчинити бійку, але суддя викликав Болиголова на арену, і бійки не сталося.

Боями големонстрів Климент захопився недавно, через колосальні ставки, що обіцяли в разі успіху багатство. Перед боєм маги-суперники створювали малих чудовиськ із зеленувато-сірого мергелю — суміші глини, вапняку й зоряного пилу — і зіцьковували на арені. Глядачі навісніли, ставки росли; судді втримували захисний кокон і стежили за дотриманням правил. Бої в Рюшичку збирали особливо велику кількість люду; сюди наїжджали навіть столичні поціновувачі.

І треба ж такому статися! У півфіналі големонстр Климента, присадкуватий краб із хвостом скорпіона й пащею лева, двічі підряд вийшов за обмежувальну лінію. Чи маг від надмірного збудження втратив контроль над чудовиськом? Чи супротивник змусив краба шукати шляхи відступу поза правилами? — чи не все одно, якщо суддя дискваліфікував Болиголова.

Суддя міг би обмежитися суворим попередженням.

А Климент — поданням скарги в суддівську колегію.

Натомість бойовий маг напав на суддю при всій чесній публіці. Спершу кинув у атаку краба, а слідом ударив навідліг «Скалками неба». Із крабом суддя, волхв-віщун, ще б упорався, але коли повітря навколо тебе перетворюється на скляні бритви… Нещасного арбітра врятувала популярність боїв у Рюшичку — серед приїжджих знавців випадково виявився ще один бойовий маг по найму, такий собі Просперо Кольраун. Прикривши суддю «Щитом Нихона», Просперо під оплески юрби, що отримала замість боїв големонстрів показову сутичку чарівників, скрутив Климента в баранячий ріг, всипав сотню гарячих і передав у руки правосуддя.

Але повернімося на арену, саме між закручуванням у баранячий ріг і сотнею гарячих.

— Климе! Тримайся!