Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Стій, дурепо! Стій… — прохрипів Болиголов, знемагаючи під напором Кольрауна.

Від сховищ із мергелем у бій кинулася сімнадцятирічна Марія. На її очах принижували й мучили рятівника, «дядечка», коханого, батька її майбутньої дитини, живе втілення Вічного Мандрівця. Згодом частина глядачів кричатиме ночами, бачачи уві сні кам’яне, нерухоме обличчя Марії, на якому палали величезні багаття-очі. Всю науку, що її перейняла від Климента, дівчина пустила в хід. Для Просперо Кольрауна десяток таких плюгавок — плюнути й розтерти, але там, на арені, майбутній маг трону дістав семикутний опік на лівому плечі.

Так вас боляче кусає дрібний цуцик, якщо ви на мить пожалієте крихітку і, вже замахнувшись, притримаєте буковий ціпок.

На жаль, розвинути успіх Марія не зуміла. Спершу її збив з ніг насланий Кольрауном «вітер змін», а далі владу над тілом, — вчасно чи ні, не нам судити! — захопив діббук. Обличчя дівчини ожило, стаючи обличчям маленької дитини, Марія голосно розплакалася й почала відповзати до сховищ, хлюпаючи розбитим носом.

— Н-не бий, дядечку! Я більше не б-буду!.. — луною озвалося минуле.

— Не бий! — вичавив Климент, розпластаний на землі. — Здаюся…

За тиждень відбулося засідання Тихого Трибуналу. Климента Болиголова було обвинувачено у ряді злочинів, скоєних з обтяжуючим застосуванням магії. Йому ставили в провину напад на суддю та навчання дівки-діббука бранним закляттям.

Трибунал присудив запального Болиголова до семи років ув’язнення в «Чарівності», в’язниці для чарівників.

Через рік при спробі втечі Климента розутілила варта.

Марію спершу хотіли відправити на примусове екзорцирування, що в її віці і з урахуванням вагітності в сімдесяти випадках зі ста скінчилося б божевіллям або загибеллю. Таку ймовірність пророкували запрошені консультанти. У «двох Т» засідали не звірі: маги справді хотіли допомогти нещасній, з огляду на особисте клопотання Просперо Кольрауна, — але залишити на волі діббука з бойовими навичками вони не мали права.

І тоді Месроп Серкіс, казенний товариш одного із засідателів, запропонував варіант «Семи печатей».

CAPUT IX

«МИ ДИВНО ЗУСТРІЛИСЬ З ТОБОЮ ЗА МІСТОМ, І ВИЙШОВ НАШ ШЛЮБ НІ ТУДИ, НІ СЮДИ…»

— Дозвольте мені не вдаватися в подробиці, — стомлено сказав Месроп.

Опалова поверхня ефект-проекції пішла розводами і тріщинками, немов у боса забракло сили втримувати зв’язок. За одне таке припущення будь-якого віга належало сікти розжареними різками й відправити у відставку. Справа не у відсутності сил, подруго. Сили в товстуна вистачить на всі могили цвинтаря: розкрити, очистити й заново наповнити. Справа в пам’яті. Є виразки, яких краще не ятрити. Інакше тріщинками візьметься душа, невидима для циніків і наглядачів.

Поруч похмуро, по-хлоп’ячому, шморгнув носом малефік.

— Це була зовсім нова методика. Я розробив теоретичні принципи, ґрунтуючись на симптомах сумнозвісного злому. «Печать стрибунців», «Печать першої зірки», «Печать жил»… Через вісім років тему заборонили. Ми ж самі й винесли вердикт: відмовитися від використання, вивчення закрити, дані засекретити. Розмахалися кулаками після бійки, твердолобі йолопи! Втямили, що іноді стратити — милосердніше, ніж помилувати…

Долоні під булькою склалися, сплелися пальцями. Опустивши підборіддя на молитовну «решітку», товстун продовжив розповідь тихим, невиразним голосом. Анрі слухала і приміряла долю Марії на себе. Так міряють сукню чужого розміру: втискуючись, боячись, що трісне по швах, почуваючи себе злодієм, що заліз при людях у чужу кишеню. Це її, вігілу «двох Т», замикали сімома печатями. Це їй, один за одним, блокували зовнішні виходи мани — свинцеві, сталеві, чавунні ворота зачинялися, ключі скреготіли в замках. Це їй, юній магічці-діббуку, затикали кляпом таємні вени, забивали хрест-навхрест чарівницькі вікна, зав’язували мертвим вузлом нитки чарівництва. Мана билася всередині, не маючи змоги вилитися у світ. Перша печать, третя… сьома… жеребця оскопили, барсові вирвали пазурі й зуби, мантикору замкнули в клітку й виставили у звіринці на огляд.

Все.

Ти більше не магічка, Маріє. Ти — звичайна людина.