Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Ацуґ! Решт ацуґ!

Паруюча тріщина розсікла могилу вздовж, строго навпіл. Земляний пагорб розкрився надкрилками жука-кадаверума. Пухкий ґрунт хвилями відринув у боки, відкриваючи нутро могили. У ніс вдарив запах льоху, забитого зіпсованим їдлом. Вігіла впоралася з нападом нудоти, змусивши себе не відвертатися. Краєм ока вона встигла помітити, що містрис Форзац, заляпана рідким брудом, теж подалася вперед. Малефік, зовні спокійний, як мармуровий надгробок, залишився нерухомий.

Здибивши загривок, захрипів пес.

Картина, що постала перед очима, могла зробити приємність хіба що естетові-стерв’ятникові. Мешканець могили лежав просто так: без труни, без савана. Землисто-синє, одутле обличчя, жорстка щетина на підборідді. Частина плоті на лівій вилиці була відсутня, оголювала жовтаву кістку. Покручені руки в мозолях. На правій бракувало мізинця й останньої фаланги підмізинного. Одяг забруднений землею: роба й полотняні штани.

З холош по-сирітськи стирчали босі стопи.

— Вік біля сорока, простолюд, — мимоволі відзначила вігіла. — Смерть настала… Десь півроку-рік тому…

— Молодець, — похвалила ефекторна проекція, веселково світячись. — Я б сказав, місяців сім-вісім. Мається на увазі перша, чиста смерть. Недавно нашого дружка піднімали, а потім знову поклали спатоньки.

— Зважаючи на зовнішні ознаки, це ніяк не може бути один із квесторів.

— Браво, Мантикоро! — вперше за весь сеанс зв’язку Месроп посміхнувся по-справжньому. — Ану ж бо, для гарантій…

Вміст двох наступних могил розмаїттям не відзначався. Небіжчики середньої давності, чоловіки міцної статури, підняті й заново покладені. Тіла мають сліди ушкоджень.

— Впевнений, квесторів тут немає! — бадьоро заявив Месроп. Настрій боса різко покращився. — Шановний колего Мускулюс, чи не будете ви такі люб’язні, щоб допомогти мені?

Товстун не збирався зупинятися на досягнутому. Раз могили все одно розкриті, гріх не допитати небіжчиків. Чого добру даремно пропадати?

— Я обіцяв пані Кукіль пройти по сліду. Не більше. Але оскільки основну частину роботи зробив собака… Можете на мене покластися, пане голово.

Схоже, малефіка самого долала цікавість, хоч він і соромився зізнатися в слабкості.

— Прошу вас, станьте ближче. Мені знадобляться еманації живого тіла, а через проекцію вони, на жаль, не передаються. Витрата мани буде мінімальною, по закінченні я повністю компенсую вашу втрату. «Мертвецьке коло» творити вмієте?

— Ображаєте, добродію!

«Мертвецьке коло», що створив Мускулюс, спалахнуло яскраво-жовтим світлом, заухкало по-совиному й полетіло до першої з розкритих могил. Там коло опустилося на груди мерця, й обертаючись із прискоренням, буравом увійшло всередину.

— Д’ахр морт! Екстіа віта н’хотеп ад’дур!

Труп солодко потягся й позіхнув.

— Ого-го!.. Ш-ш-ш-шо? Знов?