Розділ «Прокляття»

— Наливай!

— Поганого не скажу! Але й доброго!., свинею жив, свинею дожив!..

— Ряшенько!.. ну дай щипнути...

— А хату кому?

— За хату діти судитися хочуть!

Із-за дірявого паркана чувся п’яний регіт. Пищала дівка — до неї залицялися. Писк був скоріше радісний, для пристойності, щоб сусіди не знеславили. Хтось горланив пісню про рибалку й криве вудлище. Йому не в лад підспівували. Плямкання, булькіт, тупіт танцюристів — гомін каламутною хвилею розтікався по вуличці.

— Що там? Весілля?

— Поминки. Кульгавого Тузла закопали, гори він синім полум’ям. Тепер проводжають...

— Гарна людина була?

— А тобі не однаково? Зайдемо — наллють...

— Ні, я в трактир.

— Ну, і я в трактир...

У трактирі сиділи ті ложкарі, хто був багатший. Огрядний хазяїн снував межи столами, розносячись пиво і м’ясо. Він уважно стежив за їдцями: щоб не втекли, «забувши» про плату. У дверях нудьгував здоровань із кийком на поясі. Охоронець посторонився, впускаючи Нихона з супутником.

— Почнеш бешкетувати, — попередив здоровань дрібного пригощальника, — вилицю набік виверну. Я тебе знаю, ти дуле бузинова. Завариш кашу й утечеш. Зрозумів?

Мужичок плюнув йому під ноги й ухилився від потиличника.

— Ото вже шахрай, той Требля, — товстун за центральним столом підвищив голос, закінчуючи якусь історію, — обманув дурного купця Цибулю!

— Хо-хо! — вибухнули слухачі. — Х-хи!

— Обвів навколо пальця!

— А жінку купцеву як — ти, каже, до скрині передом, до мене — задом!

— Ги-ги-ги!