Розділ «Турнір у Блезуа»

— Здорові будьте, Ваше Be...

— Тс-с-с! — прошипів Серджио Романтик, спішуючись. — Я у вас інкогніто.

— Ну, це як вам завгодно буде, — легко погодився чаклун. — Морсу не бажаєте? Холодненького, з льоху?

— Бажаю!

Відчувалося, що монарха в дорозі добряче втомила нинішня спека.

— Фильку! Лізь у льох, неси жбан морсу. Та келихи прихопи, тиць-миць! Не з горлечка ж нам з інкоґнітою пити! Сідайте, ваше-переваше...

Серджио Романтик царствено опустився на ослін, звільнений Сильвестром. З інтересом оглянув убоге Бірюкове господарство: двір, комора, дров’яний навіс, ґанок старенької хижі, що вся просіла... Нарешті погляд Його Величності зупинився на чаклуні, який стояв перед гостем, чогось очікуючи.

— І ви сідайте, наймиліший. Я сьогодні без зайвих церемоній.

Другого ослона у дворі не було, так що Бірюк підсунув ближче поцюканий опецьок для рубання дров і сів навпроти короля. Кобилу псар Гервасій прив’язав до молодої яблуні, сам розташувався в холодку і, здається, задрімав. Псина вляглася бік-о-бік з велетнем.

Зависла ніякова пауза.

— Спека цього літа... — промимрив король.

— Ваша правда, — погодився Бірюк. — У таку спеку виноград добре визріває. Вино з нього...

Чаклун смачно прицмокнув.

— Вино — це звісно! — оживився монарх. — Аби тільки злаки не попалило... О, ваш учень прудкий!

Від хвилювання — не сусідці Янці ж, а королеві питво приніс! — Филько мало не розхлюпав морс на монарший плащ.

— Дякую, юначе! Яке полегшення...

— Фильку, біжи додому, — звелів чаклун, розуміючи ситуацію. — До вечора вільний.

Коли хлопчисько зник, Його Величність про всяк випадок оглядівся довкола.

Ні, більше нікого немає.

— А скажи-но мені, люб’язний Бірюку...