Розділ шостий[1]

Поїзд «Москва — Петербург» запізнювався майже на дві години. Колії були засипані снігом, і тепер їх розчищали. Хорунжий Рєпін цьому дуже зрадів, адже у нього в машині спала Єлизавета, а він напередодні роздумував над тим, як її, сплячу, непомітно завести до вагона першого класу і посадити там у двомісне купе. «Я ж їй казав, — думав Рєпін, — що не треба цього робити. Можна ж було поїхати машиною, але вона не погодилася…»

— Рєпін! — хорунжий озирнувся на ніжний дівочий голос. Це була Єлизавета, яка щойно прокинулася.

— Поїзд запізнюється.

— Це дуже добре, тобі не доведеться заносити мене до поїзда.

— Але ж і до Петербурга поїзд приїде на дві години пізніше…

Рєпін і Єлизавета зайшли до свого купе, і хорунжий полегшено зітхнув. Поїзд нарешті рушив і почав набирати швидкість. Сутеніло. Рєпін вийшов у коридор викурити сигару і несподівано побачив серед пасажирів Буревого і Кримського-Корсарова. Була тут також і Холодова зі служницею. Ідучи назустріч Буревому, крізь відчинені двері Рєпін побачив подружжя Орлових і привітався з ними, а потім підійшов до Буревого і Кримського-Корсарова.

— Я знову її бачив, — почув він схвильований голос Кримського-Корсарова, — з вікна ресторану.

— Як же ви могли роздивитися її крізь таку хуртовину? — допитувався Буревий.

— Ні, обличчя я не бачив, але у мене було відчуття, що це саме вона, навіть не відчуття, а якийсь внутрішній голос.

— Максиміліане Олександровичу, розкажіть про все це Аблаутову. Він у сусідньому вагоні.

— Я пішов би, але не хочеться одному йти.

— То візьміть з собою Орлова.

— Не хочу. Він сидить у купе з Інною Іванівною, а вона щось не в гуморі.

Цієї миті до вагона зайшов Аблаутов з повновидим бородатим чоловіком, так само рудим, як і Кримський-Корсаров, і чимось на нього дуже схожим. Буревий засміявся:

— Богдане Івановичу, а ми якраз про вас щойно говорили.

— І чому ж ви мене згадали?

— Та ось Максиміліан Олександрович доводить нам, що бачив ту саму жінку тут, на вокзалі.

— Точніше, не побачив, а відчув її присутність. Розумієте, ця жінка йшла попереду мене і я не бачив її обличчя, але чомусь зразу відчув, що це — вона.

Аблаутов слухав його серйозно і зосереджено.