Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Влипнемо! — застеріг Шевель, але іншого виходу для себе просто не бачив.

Басмач витяг порожню обойму, підкинув її в руці. Три кулі, що лишалися в ній, були тепер в тілі Петруні. Басмач з силою пожбурив її в кущі, пістолет полетів за нею.

— З глузду з’їхав! — крикнув Стас.

— Навіщо залізяка? Користі ніякої, а залетіти допоможе, якщо з собою тягати…

— Як з ним бути? — Шевель кивнув у бік Петруні.

— Лопати у нас нема. Хочеш — руками яму рий, а ні — гілками закидай, і досить. — Басмач видобув з кишені переламану навпіл цигарку, встромив одну половинку до рота. — Повертаються всі. Зрозуміло?

Останні слова він промовив, дивлячись Стасові прямо в очі…

Четверо і мільйон

— Йому просто пощастило. Спритник… Хлопці спрацювали оперативно…

— Мені не потрібні адвокати, — сухо обірвав Баскіна майор Харченко. — Мені платять за те, щоб я знайшов їх, і я їх знайду. Мене ось що хвилює — цей Петруня був удома сам. Якщо вони вже розбіглися, спіймати їх буде складніше, а зібрати всі гроші до копійки навряд чи вдасться.

— Про це можете не турбуватися, — Караваєв був спокійний. — Не знаю, чому він був сам, але у мене відчуття, що вони тримаються купи: важко поділити порівну мільйон. Особливо хлопчиськам, які більше тисячі навряд чи коли тримали в руках.

— Що ви хочете сказати? Що вони переб’ють один одного?

— Не знаю, не знаю… Але, повторюю, поки що вони мусять триматися купи: мільйон їх не відпустить. Хоча я певен — вони й раді були б не бачити більше один одного. Або це так, або я погано знаю подібну публіку. Тепер вони вороги. І будуть вичікувати моменту, аби скоротити свою компанію до мінімуму.

— А якщо вони все ж таки поділили гроші й розбіглися? Петруня ж був сам, не забувайте!

— Хто знає, що йому могло знадобитися вдома!

— На підлозі у кімнаті валявся мій «дипломат», у який я клав гроші!

Караваєв замислено подивився на Баскіна.

— Хрін його знає, товаришу майоре… Ні, це не до вас, Харченко, це приказка така є!

— Знаю я цю приказку, — майор Харченко незадоволено глипнув на людину, що час від часу ігнорує його офіцерське звання при звертанні.

— Не можу цього пояснити, хоч убийте! — Караваєв розвів руками. — Але все ж таки не ігноруйте моїх порад.