Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Відчиняй по-доброму! — почулося з-за дверей — і Петруня вже не думав про те, що сусіди можуть бути вдома і стати на заваді його планам. Треба поспішати, інакше — смерть.

Він міцно взяв рюкзак за лямки, звісився з балкона по пояс. Суміжні краї балконів видавалися вперед, утворюючи гострий кут. Розкачавши рюкзак, Петруня порахував подумки до трьох і на числі «три» висадив рюкзаком засклену раму сусідського балкона. Не без побоювань розтиснув він руку, але все вдалося — дорогоцінний рюкзак гепнувся на підлогу по той бік бетонної перегородки.

Ззовні більше не попереджали. Двері застогнали від міцного поштовху.

Петруня став на табуретку, зняв з гачка один кінець мотузка дія білизни і намотав його на ліву руку. Потім обережно, спираючись вільною рукою на перегородку, виліз на бильця. Не дивитися вниз!

Від чергового удару брязнуло віконне скло.

Петруня підняв ліву ногу. Вона зависла у повітрі, шукаючи опертя. Нарешті він відчув, що носок намацав тверде, і посунув ногу вперед, одночасно перекидаючи на той бік ліву руку, а слідом за нею — рвучко тулуб. На якусь частку секунди він утратив рівновагу, мотузок вп’явся у шкіру, але ось він уже стоїть розкарякою між небом і землею, лаючи подумки ідіотів, які не вміють будувати будинків.

Після третього удару двері майже піддалися.

Петруня порізав об розбите скло долоню і заскавчав від болю, але руку не відсмикнув: намацав у повітрі і знайшов точно такий самий мотузок, котрий можна зняти з такого гачка. Стиснувши зуби, він обмотав мотузком ліву руку, відчуваючи, що від крові вона стала слизькою. Обережно він почав просуватися вперед. Ось права нога вже в повітрі, мотузок сповзає з вологої від поту правиці. Ривок! Йому здалося, що лівої ноги в нього вже нема, але зараз це неважливо — він, дриґнувши ногами, боком упав прямо на рюкзак, дряпаючи ноги через штани рештками скла.

Він уже не чув, як разом зі зруйнованими дверима до квартири ввалилися хлопці майора Харченка.

Рука боліла. Саме біль підштовхнув Петруню, і він скочив на ноги. Підхопив рюкзак, легко відчинив балконні двері. Нікого немає вдома. Вхідні двері теж легко відчинилися зсередини…

Коли він біг по вулиці, йому здавалося, що на хлопця, що біжить, не розбираючи дороги, з великим зеленим рюкзаком, обертаються всі перехожі…

Петько Кролик дивився на Стаса широко розчахнутими очима.

— Ви що, подуріли всі сьогодні?

— Хто це «всі»?

— Ти, Петруня твій… Припустимо, прибігав він сюди близько години тому. Припустимо, машину брав. То й що?

Кролик працював у комісіонці недалеко від центральної площі. Іноді Петруня збував йому деякі ходові речі.

— Він повернеться сьогодні?

— Я сказав, що через три години тачка мені самому потрібна. Він бив себе у груди, що поверне. Як з одного місця стрибнув, — посміхнувся Кролик. — Весь у милі, очі на викоті…

— «Дипломат» у нього був?

— Слухай, Стасе, як на мене, ти забагато питаєш! Щоб ти знав, Петруня — мій приятель і багато мені допоміг, а ти прибігаєш, слиною тут бризкаєш, за сорочку хапаєш брудними пальцями…