Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Підніміть це лайно! — звелів він, коли справу було завершено.

Петруню підняли. Він повторював, неначе марив: «Не треба, хлопці, не треба…» Басмач зняв пістолет з запобіжника, але стріляти не квапився. Кілька разів він піднімав зброю на рівень обличчя Петруні і насолоджувався з переляканих зойків приреченого. Але ця забавка йому скоро набридла.

Дві кулі увійшли в груди. Стас і Шевель пустили жертву, що одразу поточилася і впала на землю, як мішок з травою. Басмач наблизився до страченого. Третій постріл був у голову.

Гога взяв рюкзак і поніс його до машини.

— Закопати його треба, — вичавив із себе Шевель. — Недобре… ось так…

— Що робити з тобою, Басмач? — холодно запитав Стас. — За тобою, виходить, теж усіма очима дивитися треба….

— На мене найшло, — це не звучало як виправдання, звичайна констатація факту. — Не знаю, як це сталося…

— На нього теж найшло, — Шевель кивнув на мертвого Петруню.

— Я вбив його. А значить, вбив свою напасть… А заразом — і вашу напасть теж! Хто дасть гарантію, що на нього не накотить те ж саме. Ми поділимо гроші на чотирьох і розійдемося…

— Тоді зробимо це зараз. Це треба було зробити ще вчора, — сказав Шевель.

— Ні. Ми повернемося до міста. Разом.

Три пари очей втупилися в Басмача.

— Пам’ятаєте, що він плів, поки ми їхали? До нього прийшли додому. З усіх прізвищ цей жидяра Олежка знав тільки його і Шефове. Отже, він нас заклав. — Всі мовчали, і Басмач, витримавши паузу, повів далі: — Лягавим він здатися не міг, бо він не останній придурок. Отже, він покаявся татові. Або ще комусь — це не так важливо. Ці хлопчики нас лягавим не здадуть, їм вигідніше відібрати у нас гроші.

— Саме тому й треба розбігатися! — встряв Шевель.

— Я не поїду звідси, поки не вколошкаю твого приятеля.

— Ну й повертайся сам!

Стас ступив крок до Басмача:

— Я йду з тобою. Врешті-решт, потрібні якісь документи й речі, та й правий Басмач — Олежку не можна лишати живим. Гого, ти як?

Гога мовчки посунув до машини. Документи, якісь речі — все це було йому потрібне.

— А ти, Шефчику, поїдеш з нами, — посміхнувся Басмач. — Тільки так ти дістанеш свою частку.