Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Свідки кажуть, що з тим, хто стріляв, був ще один. Потерпілий раніше його не бачив і не знає. — Бриль витримав паузу. — Хлопці перевіряють відбитки пальців, адже у квартирі були обидва… Цей Гога не ночував дома минулої ночі.

— Який ще Гога?

— Так звати стрільця… Хлопець вже притягався за статтею…

— Фотографія цього Гоги є? — перервав Бриля Рум’янцев.

— Аякже! Ми…

— Приступайте до розшуку! По ходу не забувайте доповідати! Все, товаришу капітане, ви вільні!

Коли Бриль вийшов, дивуючись, яка муха вкусила начальство, Рум’янцев розстебнув формену сорочку до пупа, випив залпом склянку води й увімкнув вентилятор. «Сьогодні палить сильніше, ніж учора», — подумалося йому.

Новини порадували майора Харченка. Вони у місті. Раз з’явилися двоє, значить, інші десь поряд. Люди, які щойно поділили між собою мільйон, парами не ходять.

Вони не втекли. Вони в місті. Вони ховаються. І він, майор Харченко, знає, як їх знайти.

Поки Гога і Шевель були відсутні, Стас із Басмачем встигли побитися. Стасу не подобалося, що Басмач постійно палить цигарки, а Басмач плювати хотів на Стаса.

— Не вийшло, — коротко пояснив Шевель повернення з порожніми руками. — Обставини так склалися…

— Щось ти крутиш, — промовив підозріло Басмач.

— Гога чекав на сходах. Я подзвонив. Відчинив його вітчим. Він міг закласти, тому я прикинувся, що помилився адресою. Задоволений?

Басмач стенув плечима. Не вірити Шевелю зараз немає підстав. І навіщо йому брехати? Що могло статися? Хіба що дорогою вони змовилися і вирішили натравити на них ментів… А чи є в цьому сенс? Навряд… Але все одно за цією парочкою треба тепер стежити пильно. Особливо за Шевелем…

Мишко Фірсов, на прізвисько Ферзь, уперше за весь час свого перебування у слідчому ізоляторі лишився в камері сам-один. Його сусідів якось усіх одразу розвели по допитах. І тепер йому було нуднувато. Хоча б і його слідчий викликав…

Двері камери розчинилися, й увійшов чоловік. Костюм елегантний, але без краватки. Наглядач хутко замкнув за ним двері. Ферзь повільно піднявся з нар і втупився у дивного гостя. Новенький? Куди, тут вже комплект, нікуди. Чоловік ступив ближче. Від погляду, яким він пронизав Ферзя, тому стало холодно. Коли він заговорив, до холоду приєднався переляк.

— Я знаю про тебе все, Фірсов. Ти вихляєш на слідстві, і поки що слідчий з тобою панькається. Я все знаю і про твого подільника Генку Шевеля. Все, крім одного — де він може ховатися у разі небезпеки. У тебе п’ять хвилин, Фірсов. Це — багато. Досить для того, щоб добре подумати. Слідчому і надалі можеш нічого не казати, поки сил вистачить, мені — мусиш. Якщо будеш волинку тягнути — тут за тебе ніхто не заступиться, знай це. Хто я — знати тобі не треба. Досить, що мене вільно пустили сюди, аби я міг побалакати з тобою сам на сам. Ти будеш дуже сильно кричати, але тебе не захочуть почути. П’ять хвилин, Фірсов, час пішов.

Ферзь увесь зіщулився під крижаним поглядом цієї страшної холодної людини.

В його голові майнула було думка, що це чергові ментівські хитрощі, але ця людина випромінювала такий непідробний жах, що будь-яка думка про гру ставала неприпустимою.

І Ферзь заговорив. Серед можливих місць, де міг заховатися Генка Шеф, він назвав дім інваліда Степановича, де Шевель часто переховував викрадені машини…