Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Я йому кишки на горло намотаю! — повідомив він.

— Його спочатку знайти треба! — зауважив Шевель.

— Знайдемо! — Стас був упевнений в собі. — Змотуватися на колесах буде, значить, машина йому потрібна. Своєї нема — чужу візьме….

Шевель лапнув кишеню — ключі від машини були на місці.

— Мою без ключів не заведе! — сказав полегшено.

— Я знаю, в кого він часто тачку бере. Поїхали, може, спробуємо перехопити.

З ним ніхто не сперечався.

Дома Петруня переклав гроші з чемодана у зелений туристичний рюкзак.

Матері не було. Пішла, мабуть, на чергування. Вона працювала медсестрою в райлікарні і йшла на роботу рано. Її новий чоловік теж посунув на роботу. Йому, замдиректора хімкомбінату, мати віддала перевагу перед батьком Петруні, звичайним буровиком.

Петруня пити не вмів і не любив, тому в компаніях вів себе активніше за інших: це створювало ілюзію, що він п’є нарівні з усіма. А вчора ввечері, коли всі поужиралися в дим, його осінило, що є реальна можливість рвонути звідси з грошима.

Йому закортіло тікати негайно, але він терпляче дочекався ранку: бігти серед ночі з мільйоном, без документів, невідомо куди, він боявся. Коли не буде вдома матері й вітчима, можна перевдягтися, поїсти і позичити якусь суму на перші дні, щоб не витрачати мільйон одразу.

Він заховає бабки до певного часу. А сам — заляже глибоко, як рак під корчі, і буде чекати, чекати, чекати… До речі, можна взяти кілька консервів з дому. І взагалі, жерти хочеться. Що там мати на кухні ховає?

Коли у двері подзвонили, Петруня мало не вдавився котлетою. Щось підозріле було в цьому вранішньому дзвінку. Петруня навпочіпки підкрався до дверей.

Подзвонили знову. Петруня відсахнувся. Потім, затамувавши подих, витягнув шию і зазирнув у «вічко». Хлопець, якого він там побачив, простягнув руку, щоб подзвонити ще раз. Таких хлопців Петруня вже зустрічав, професію їх визначав безпомилково.

Йому стало моторошно.

Але саме страх підбурив його до дії. Петруня кинувся в кімнату, схопив важенький рюкзак і мотнувся на балкон. Він знав, що мати живе на четвертому поверсі стандартної п’ятиповерхової панельки. Але більше бігти не було куди.

Після четвертого дзвінка двері спробували відчинити ззовні. Ці хлопці, очевидно, не збиралися йти просто так. І тут Петруня зрозумів свою помилку: він заблокував замок ізсередини, а хлопець, який шурхав відмичкою, зрозумів це, а звідси ж висновок — у квартирі хтось є, сам собою замок не заблокується, просто відчиняти не хочуть.

Петруня забігав по балкону, як вовк, якого загнали на прапорці. Стрибати не можна, страшно, та й смертельно, але здаватися тим, що за дверима, ще страшніше. Він приречено звісив голову з балкона, повернув її праворуч. І його осінило.

Їхній балкон з’єднувався загальною стіною з сусідським. Якщо перебратися туди, то можна потрапити в квартиру до сусідів. А жили ці сусіди в іншому під’їзді. Химери архітектури.

У двері вдарили. Легенько, перевіряючи їх на міцність. Кілька вправних ударів — і вони вилетять до бісової матері.