Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Ти тепер головний, Стасику? — криво посміхнувся Шевель. — Ти вже вирішуєш від імені всіх? Тобі пасує командувати, Стасе, ти прямо народився командиром.

— Заткни пельку! — Стас відчував, що іронія Шевеля де в чому справедлива, і це дратувало його ще більше.

— Все нормально, — озвався неохоче Гога. — Стас правий.

Олег повернувся з мокрим обличчям.

— Я поїхав. Гроші нехай стануть вам поперек горла, падлюки. Не бійтеся — скаржитися не побіжу, не дитина. Ходімо, Гено.

Шевель притулився плечем до стіни.

— Я лишаюся. Йти мені нікуди, і взагалі…

— Думаєш, чурка підкине пару сотень на життя?

— Я вирішив, Олежко. Не думав, що так вийде… Будемо відверті: це ти втягнув…

— Дитинко, тебе втягнули! — Олег сплюнув рожеву слину в бік Шевеля, крутнувся на підборах і подався геть.

Якусь хвилину панувала напружена тиша. Потім Стас неквапно вийшов з кімнати, щоб зачинити за Олегом двері, і повернувся. Жоден з тих, хто лишився, не знав, що робити далі.

— Не можна було його відпускати, — порушив мовчанку Басмач.

— Крові досить. — Стас підняв стільця, що впав під час бійки, і осідлав його. — Він не ризикне патякати.

— А мою долю ти вже вирішив, Стасе? — Шевель посміхався як людина, яка зрозуміла, що їй нема чого втрачати.

— Поки будеш біля нас, — відрубав Стас.

— А ділитися як будемо?

Стас розумів — відповіді на це питання чекають усі п’ятеро. Хижий блиск очиць Басмача його й надалі насторожував.

— Дістанеш, що заробив, — слова давалися Стасові нелегко. — Все ж таки ти зробив свою справу як слід.

— Доречне зауваження! — Шевель надалі блазнював.

— Все, що в «дипломаті», ділимо на чотирьох. Так буде справедливо.