Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Я теж поручуся за кожного свого!

— Не сумніваюся. І все ж таки хтось зрадив, правда? — Караваєв допив рештки води. — Скажіть, Баскін, де ваша дружина?

— У Відні. Ви ж знаєте — службове відрядження… А до чого тут моя дружина?

— Ви ж аморальна особа, Баскін, — підморгнув Караваєв. — Я точно знаю, що уже другий рік ви утримуєте двадцятип’ятирічну пасію з незакінченою вищою освітою.

— Припустимо… Це ж не заборонено Кримінальним кодексом. І потім це моє особисте життя, Вікторе Сергійовичу, і я не розумію…

— Зараз зрозумієте. Спека не стимулює роботу мізків, але всю дорогу з Києва сюди я змушував себе думати. І ось до чого я дійшов. Слідкуйте за ходом моїх думок. — Він поставив пляшку на стіл, надів на горлечко склянку. — Ніхто з кур’єрів не міг зрадити. Ті шестеро, які в курсі наших спільних справ, — надійні, перевірені люди. Мені дуже хотілося знайти зрадника, але я відкинув кожного з них по черзі. Лишаємося, як це не смішно, ми з вами, Юрію Івановичу. Вкладаючи по мільйону, ми згодом дістаємо значно більшу суму, дістаємо її напевне, гроші ці будуть абсолютно чисті. Жодному з нас нема сенсу грабувати компаньйона. Але, — Караваєв підніс пальця. — в мене немає коханки, молодої, гарної й палкої, якій в інтимніші моменти вибовтуєш все на світі. А молоді й гарні коханки — не завжди безкорисливі слухачки.

— Чорт забирай! — сказав Баскін після паузи. — Але, Вікторе Сергійовичу, я їй вірю! Я й подумати не міг…

— Отже, я не помилився. Хто вона?

— Звуть Ольга. Соломіна.

— Ви несучасна людина, Баскін. Я розумію, спати з секретаркою — це добра традиція, але щоб зайти з простою секретаркою так далеко! Дружина знає?

— А вам не здається?..

— Ні! Не здається! Я поставив запитання!

— Так. — Баскін відчув, що дуже втомився. — Вона теж не може припуститися думки, що у нас з секретаркою щось серйозне. Дивиться на це як на звичайні чоловічі походеньки.

— У вас сучасна дружина… І наскільки у вас з Ольгою серйозно?

— Це нікого не стосується!

— Гаразд, заспокойтеся! Ми зараз їдемо до неї і з’ясуємо те, що стосується справи.

— Мені можуть дзвонити. Стосовно пограбування. Біля телефону я лишу Сашка. Думаю, обійдемося одним охоронцем. Отже, ми їдемо?

…Жінки відпоювали вдову вбитого сержанта Василя Ковальчука водою і якимись ліками. Бриль уже хвилин сорок намагався з нею толком побалакати, але вона тільки стогнала і ревла білугою.

— Ти заспокоїшся колись чи ні? — не витримав він.

Молода жінка заревіла ще голосніше, а Бриль прийняв на себе удари сусідок.