Розділ «В’язниця душ »

— Даруйте нам, — перепросив комісар, — то ви кажете, спіритичний клуб?.. А де він знаходиться?

— На Скалці, неподалік монастиря Паулінів, — сухо відповів Перчені. — Учасники збираються там щоп’ятниці.

— Завтра п’ятниця, — сказав Вістович, — ви там будете?

— Чесно кажучи, я не збирався. На завтрашній вечір у мене заплановано репетицію, — з відчаєм у голосі відповів скрипаль.

Жила підніс до ока фотоапарат і, відшукавши через об’єктив коханку маестро, демонстративно зробив ще один знімок.

— Заради Бога, панове, я справді не можу пропустити репетицію! — Тон музиканта зробився плаксивим.

— Шкода, могли б викликати дух мертвого депутата і запитати, кому ж, курва, знадобилася його смерть, — іронічно зауважив журналіст.

Перчені жалісливо глянув на комісара.

— Ось що, маестро, — промовив той після паузи, — ви підете завтра на свою репетицію. Хіба що запізнитесь на якісь чверть години, вам можна...

Було помітно, як музиканту полегшало від цих слів.

— А запізнитесь тому, — продовжив комісар, — що все-таки з’явитесь на засідання «Братів потойбічних» і з’ясуєте одну річ.

— Яку? — тривожно перепитав Перчені.

— Чи є або були серед учасників клубу інші львів’яни. Близькі друзі, соратники чи партнери загиблого Раковського...

— Як я це з’ясую?

— Це ваш клопіт, пане Перчені... Я чекатиму одразу за монастирем, щоб ви не гаяли часу. Скажіть, о котрій годині.

Скрипаль нервово потер чоло.

— Сеанс о восьмій... О восьмій тридцять у мене репетиція... Не знаю, скільки часу мені знадобиться. Будьте там чверть на дев’яту, спробую встигнути, — промовив він.

— Що ж, домовились, — відповів комісар, одягаючи капелюх. — Тоді до завтра, маестро.

— Не проводжайте нас, вихід ми знайдемо, — єхидно додав Жила.

Перчені мовчки спостерігав, як вони вклонились його переполоханій музі, що так і не промовила жодного слова, і подалися до дверей.