Розділ «В’язниця душ »

Тут він пришвидшив крок і невдовзі опинився на Марійській площі поруч катедри. На хвилину зупинившись, щоб пригадати потрібний напрям, Вістович зрештою подався просто на Ринок, до Сукеніц, а звідти рушив до одного з темних пасажів. Після чималих зусиль йому вдалося розшукати невеликий гучний заклад з промовистою назвою «Pijalnia wódki». Набравши досить свіжого повітря в легені, комісар зайшов досередини.

За більшістю столиків сиділи гучні пияцькі компанії, і тільки за одним нудьгував самотній чоловік, перед яким стояла вже порожня чарка і тарілка з напівз’їденою канапкою. Вістович упевнено рушив до нього.

— Я думав, ти вже не прийдеш, — замість привітання сказав той, побачивши комісара. — Наступна за твій рахунок.

Чоловік вказав пальцем на чарку.

— Я маю дещо краще для тебе, Яцку, — відповів львів’янин, також сідаючи за стіл.

З цими словами Вістович дістав зі своєї невеликої дорожньої валізи пляшку «Baczewski» і поставив її перед співрозмовником.

— Гарний початок, — схвально кивнув той, — тепер давай замовимо ще якусь загризку, — бо я вмираю з голоду.

Він узяв канапку і з полегшенням запхнув її в писок. Більше не треба було розтягувати задоволення.

— Замовляй ти, — відповів Вістович.

— Тут готують непоганий бігос, — з повним ротом пробубонів чоловік, — раджу спробувати.

— У Кракові я завжди беру шарлотку, — сказав комісар.

— Як хочеш, — той нарешті розжував і ковтнув, — а я візьму бігос...

Підійшов господар, і чоловіки зробили замовлення.

— Маєш новини для мене? — перейшов до діла Вістович.

— В мене були новини вже за кілька годин після того, як я отримав твою телеграму, — хвалькувато відповів той. — Я маю дещо на твого мадяра.

Комісар посміхнувся. Він добре знав, що це не пусті слова. Яцек Жила,, кримінальний кореспондент краківської газети «Czas» був талановитим нишпоркою. До цього додавались його природна сміливість та неабиякий фарт. Досить швидко у Жили з’явилася ще одна професія: він почав працювати як приватний детектив. Звісно ж, клієнтів йому не бракувало.

Щоправда, Жила мав і слабкості, найголовніша з яких — це жінки. Щойно отримавши гонорар, він прямував до улюбленого борделю і витрачав там усе, що заробив своєю небезпечною працею.

Вістович, вирушаючи до Кракова слідом за скрипалем, хотів мати додаткові козирі проти цього Перчені. Дізнатись якусь таємницю, яку скрипаль приховував від інших. Тоді, відповідаючи на запитання, він буде з комісаром максимально щирим. Звісно, могло виявитись, що ніяких таємниць маестро не має, і його особисте життя таке ж бездоганне, як і ноти, котрі линуть з-під його смичка, але якщо ці таємниці таки існують, то Яцек Жила про них дізнається.

Між собою львівський комісар і краківський журналіст зналися давно. Не раз і Вістович ставав тому в пригоді. Особливо якщо потрібні були відомості з російського кордону. Тоді комісар не лінився і вирушав у Броди або ж усе, що міг, робив у Львові. Таким чином, обидва завжди докладали зусиль, щоб не підвести один одного.

— Тебе дивувало, чому цей Перчені прибув до Кракова за тиждень до концерту? — запитав журналіст.