Розділ «В’язниця душ »

Кальман скрушно похитав головою і, поставивши молоко на столі, вийшов з кімнати десь у своїх справах.

— Якщо це так, тобі слід підлікуватися, — зауважив журналіст, — твоя робота не для хворого серця.

— Пусте. — Вістовича вже почала дратувати ця загальна турбота про його здоров’я.

Жила з неприхованим задоволенням відсьорбнув зі своєї філіжанки.

— Яку все-таки смачну каву готують жиди, — сказав він, — готовий навіть їх за це полюбити.

— Замість того сраного скрипаля на зустріч прийшли якісь покидьки, — прохрипів комісар.

— Знаю, — коротко відповів журналіст.

— Що за місто... курва... Всі про все знають.

Жила зробив ще один трохи нервовий ковток.

— Той спіритичний клуб, «Брати потойбічні», насправді не тільки клуб, а й справжня кримінальна ложа, — стишено сказав він, — досить могутня і впливова. Дотепер я не знав нічого про них, але зараз уже знаю... Тобі найкраще відлежатися день-два, а то й менше, і їхати назад до Лемберга, поки їм не стало відомо, що ти живий.

Вістовим розумів, що коли це каже сам Жила, то так воно і є, без жодних перебільшень. А з огляду на те, що він зазвичай був досить стриманий, справи могли бути й гіршими, аніж здавалось.

— Дещо я, правда, дізнався з того, що тобі потрібно, — додав журналіст. — Тебе цікавило, чи були львів’яни серед учасників клубу?

Комісар ствердно кивнув.

— Був тільки один — якийсь Тадей Курка, студент... Але значиться тільки в клубі. Не думаю, щоб якогось студента прийняли до ложі.

Вістовича охопили одночасно злість і роздратування. Виходить, це все, за чим він приїхав до Кракова? Його ледь не втопили в зимовій річці, натомість він сам не дізнався нічого. І ні з чим повернеться до Львова?

Через два дні, коли минула гарячка, він заплатив господарю і, щиро йому подякувавши, рушив на двірець. Уже вранці наступного дня комісар був удома.

Опівдні до нього несподівано навідався Самковський. Вістович усе ще кепсько почувався, особливо після довгої подорожі, тому вирішив залишитись удома ще на день.

— Що трапилось? — замість привітання здивовано сказав комісар, щойно той переступив поріг.

Ад’юнкт відповів не одразу, затримавши погляд на перебинтованих руках шефа.

— Маю одну дуже важливу інформацію... Пан поранений?