Розділ «В’язниця душ »

— Пригадайте свій концерт у Лемберзі, — перебив його Вістович, — не думаю, що пан його забув, оскільки того вечора сталося вбивство депутата сейму Раковського.

— Он ви про що! Могли б одразу сказати, що прийшли у цій справі...

— Чому ви не звернулись до поліції після концерту? — запитав комісар.

— Я чекав, що прийдуть до мене, але не дочекався. А потім мені треба було вирушати.

Вістович сердито прикусив нижню губу. Скрипаль мав рацію, поліція мала б допитати його негайно.

— Хіба ви не бачили, хто стріляв? — запитав він.

— Ні.

— Це ж сталося просто у вас під носом. Вбивця був у перших рядах.

— Коли стоїш на сцені, не завжди видно зал, — пояснив Перчені, — світло б’є в очі. Щодо мене, то я бачу тільки інструмент і ноти.

— Сподіваюсь, вам не треба нагадувати, що ми прагнемо чесної відповіді? — сердито запитав Вістович.

— Я чесно відповів...

Запала мовчанка, під час якої присутні не зводили погляду один з одного.

— Я чув, що постріл пролунав зовсім близько, — знову озвався скрипаль, — ніби в мене біля вуха. Але я не бачив, хто стріляв. Ба більше! Я навіть не впевнений, з якого боку стріляли... Тут винна акустика. В театрі вона трохи особлива...

— Вдова вбитого розповіла, що ви були друзями з паном Раковським. — Вістович перейшов до наступного запитання.

Перчені знизав плечима.

— Ми познайомилися з ним у Відні на якомусь прийомі... — сказав він. — Цей чоловік кохався в музиці, і смію запевнити, дещо в ній тямив. Йому подобалось заводити знайомство з відомими музикантами. Ми кілька разів обідали, грали в карти, а півроку тому зустрілися тут, у Кракові.

— Де саме і за яких обставин?

— У спіритичному клубі «Брати потойбічні»...

Вістович і Жила не втримались від сміху.

— Так, я вірю у ці речі, — ображено промовив скрипаль. — І покійний Раковський вірив. Люди мають на це право!