Розділ «В’язниця душ »

— У мене справді є вибір, — тихо промовила вона, — але він забув про третій варіант.

Барбара зняла зброю із запобіжника і піднесла її до скроні.

— Колись у тебе також буде такий вибір, — зовсім пошепки сказала жінка.

Десь унизу хтось кволим голосом заспівав колядку. Редль, який щойно опинився на вулиці, помітив одинокого двірника, що підмітав недопалки. Раптом вони обидва стрепенулись і підвели голови. У будинку нагорі пролунав постріл.

— Курва, — спересердя вилаявся полковник і пішов далі. За ним тінню рушив його помічник.

Між тим двірник, виставивши перед собою мітлу, кинувся до відчинених дверей під’їзду.

Редль минув Академічну і через вулицю Баторія вийшов на Галицьку, а відтак опинився на площі Ринок. Тут він відпустив помічника, побажавши йому веселих свят, а сам подався до костелу єзуїтів.

Біля входу стояв поліцейський, проте полковника він пропустив. Зайшовши до костелу, чоловік зняв капелюха і перехрестився. Всередині стояли двоє священиків, комісар Вістович, Самковський і кілька брудних робітників довбало підлогу. Ті без жодної охоти працювали в таке свято, тому робота не клеїлась. Усі були до краю знервовані.

— Христос рождається, — промовив Редль.

Йому кволо відповіли.

— Хотів побажати вам веселих свят, пане заступнику директора поліції, — сказав полковник, простягаючи руку Вістовичу, — і подякувати за відмінну роботу. Піаністку ми взяли на себе, не турбуйтесь.

Комісар криво усміхнувся. Його чомусь не надто тішило підвищення, якого прагнув стільки років. Редль попрощався і вийшов, а вони із Самковським продовжили спостерігати, як розбивають храмову підлогу. Робітники працювали вже тиждень і сьогодні, акурат на Різдво, мали б закінчити.

Це сталося за декілька годин. Останній камінь, що відділяв храм від підземелля, полетів униз, і всі присутні на мить заніміли.

Почувся вже знайомий Вістовичу шепіт, а за ним повіяло потойбічним холодом. Духовні, опам’ятавшись, почали молитву, а робітники, покидавши знаряддя праці, не питаючи дозволу, чимдуж подалися з храму. Ніхто їх не зупиняв. Зрештою, бідолахи свою справу зробили.

Душі залишали свою в’язницю довго, аж до самої Вігілійної служби. Допомігши священикам закрити камінням отвір у підлозі, поліцейські вийшли на вулицю. Місто за цей час змінилось: ховаючи під собою бруд і сірість, наче різдвяний подарунок з небес, вулиці Львова поступово вкривав пухнастий лапатий сніг...