Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Звідки ви знаєте, що я в Мексиці був? — щиро дивується англієць.

— Я завжди вивчаю людей, з якими збираюся мати справу, — дивує мене Іван, бо думав же, що самозакохане цабе, а тут показує, що розум є. Хоча козирі виклав ранувато. Ну, може, ще якісь у нього є.

— Так я ж і кажу, вісім років тут, десять у Мексиці! Я втомився. Хочу купити ферму в Йоркширі і відпочити, бо ж і не жив по-людськи, — не дуже переконливо пояснює Стерлінг.

— Грошей, які я пропоную, вистачить для купівлі кількох ферм, — спокійно зауважує Іван.

— Але замало, як за продаж чотирьох робочих свердловин і дванадцяти, що в розробці! До того ж, пай у новому керосиновому заводі!

— Який тільки будується!

— Який уже на дві третини збудований.

— А тут іще хвилювання бидла.

— Це ми вирішимо, Іване Павловичу, завтра свердловина працюватиме!

— Стерлінгу, тут є й інші нафтовики, які бажають вийти з гри.

— Е ні, немає! — він гучно регоче. — Немає, я один, Іване Павловичу, тільки я, більше ніхто не хоче продавати те, що невдовзі почне коштувати значно дорожче.

— Ви почули мою ціну. З поваги до ваших зусиль з розбудови Грозненських нафтопромислів я додам ще п’ять тисяч.

— Іване Павловичу, це несерйозно!

— А серйозно не тримати робоче бидло при нозі? Якби це трапилося на одному з заводів мого батька, то вже зараз би негідники були арештовані і строго покарані!

— Іване Павловичу, завтра ми з’їздимо на свердловину і подивимося, який там порядок. Тоді ж продовжимо наші перемовини. Бо сьогодні не наш день. А тепер я запрошую вас до бару, трохи випити.

— Дякую, я краще відпочину.

Я почув кроки і кинувся від дверей. Ледь устиг вибігти з коридора. Присів на диван і замовив пива, бо офіціанти дивилися на мене підозріло, ще попросять охорону вивести. Бо ж нишпорю, нічого не замовляю. Сиджу, бачу, що вийшли Стерлінг з Іваном. Той з лакеями нагору пішов, а англієць замовив собі келих. Навіть відходити не став, випив, як за себе кинув, потім ще один замовив і тоді вже усівся на дивані.

Підійшов я до нього. Бачу, що чимось картається людина, неспокійна, наче на сковороді сидить.

— Можна присісти? — питаю. А він і відповідати не став, махнув рукою і допив келих. — Ще один! — наказав я офіціанту, і той не забарився. Стерлінг на мене подивився здивовано. — Мене звати Іван Карпович, комівояжер. Тільки сьогодні приїхав. А ви давно вже тут?

Він дивиться на мене, з ним щось відбувається, але я не знаю, що саме.