— Це небезпечно, в нього якісь темні справи з бандитами.
— Не вчи мене!
— Я відповідаю перед вашим батьком за вашу безпеку.
— Холоп! — він дає мені замашного ляпаса! — Не лізь не в свою справу! Я сам собі дам раду! Зрозумів? Клоун дешевий! Ти думаєш, що як побрехеньки про тебе друкують у копійчаних журналах, то ти і справді герой? Тільки ти ніхто! Дурнувата вигадка голозадого графа, який створив тебе! То знай своє місце, клоуне! Пішов звідси!
Він кричить, а я стою скам’янілий. Бо ось так ляпаса давно вже мені не давали. Відчуваю холод у серці. Холод гніву, лід помсти. Скрутити, голову цьому дурнику, наче курчаті. Я стискую кулаки. Не треба підкорятися гніву. І я обіцяв Павлу Івановичу.
— Я прошу, не їдьте, це небезпечно... — бубоню я.
— Не тобі мені вказувати, смерде!
— Бандити...
— Я не боюся бандитів! І я не дозволю якомусь лайдаку зірвати цю вигідну оборудку! Геть звідси! Приберіть це лайно! — кричить Іван. Лакеї виштовхують мене в коридор, панич виходить, вони поспішають за ним Я залишаюся стояти,, мене трясе. Можу плюнути на все й піти. Але я обіцяв. Дурень, що взявся за цю справу, але як узявся, то треба виконувати до кінця. Смачно плюю на підлогу, лаюся вголос і біжу до сходів. Коли вибігаю з готелю, машина Стерлінга вже рушає. Я знаю, що не зможу довго бігти за нею, але біжу. Бо що залишається?
У місті ще не відстаю, бо авто не може набрати швидкості, але їдуть за місто, і там уже в мене нічого не вийде. Біжу з останніх сил, але авто зникає за пагорбом. Ледь добігаю до половини і зупиняюся, бо нічим дихати, хапаю ротом повітря, коли чую постріли. І знову біжу. З пагорба бачу, що автомобіль на мосту внизу оточили вершники. Поруч валяються два вбитих лакеї, а онде Стерлінг звалив Івана на землю і міцно тримає. Віддає його вершникам, живого, щось каже отаману абреків. Той киває, а потім несподівано стріляє. Стерлінг хапається за груди і падає на коліна Вершники скачуть геть. Іван трясеться, перекинутий через сідло коня, наче штука тканини. Я боку вниз. Коли підбігаю, Стерлінг іще живий. Під ним ціла калюжа крові. Він бачить мене і кривиться у безсилому гніві.
— Вони обдурили! Обдурили мене!
— Хто це був?
— Банда Зелімхана!
— Навіщо ти віддав їм Івана?
— У них моя донька, моя Джесі! Вони викрали її і вимагали грошей! Я хотів продати свердловини, але цей Іван хотів забрати їх задарма! А бандитам були потрібні гроші! Я був згодний віддати їм усе, але вони дізналися, хто такий Іван, і вирішили отримати за нього викуп. Вони обіцяли віддати Джесі, якщо я привезу їм Івана! Вони обіцяли! І обдурили! Прокляті бандити! Як я їм міг повірити!
Його голос слабшає, він хрипить усе сильніше, потім хапає мене за руку.
— Пообіцяй мені, що допоможеш їй! Пообіцяй, благаю! Я вмираю, пообіцяй! — він стискає мою руку й дивиться з таким відчаєм, що я не можу відмовити.
— Обіцяю, — кажу тихо.
— Дякую. Благослови тебе Господь, — він дивиться на мене, а потім його голова падає на землю. Він мертвий. Чую позаду постріли, десь за пагорбом. Тікаю в кущі. За декілька хвилин з’являються козаки. Навіщо вони стріляли? Наче попереджали про своє наближення! Крутяться біля машини.
— Це той англієць.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 91. Приємного читання.