Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

Він подав мені свою невеличку пухкеньку руку і радісно всміхнувся. Я її потиснув і привітався.

— Іване Карповичу, в мене до вас термінова справа Сідайте до машини, я дорогою все поясню. Прошу! — чоловік підбіг до машини, відчинив двері, наче особистий мій водій.

— Зачекайте. Яка ще справа? Поясніть, — їхати мені нікуди не хотілося, справи були мені не дуже цікаві.

— Імператорське географічне товариство готує експедицію до Азії. Вам випала честь брати в ній участь, але спочатку мусите пройти медичне обстеження!

— До Азії? — я аж руками замахав. — Ні, ні, яка Азія? Це бозна-куди пертися! Наївся я вже Азії! І в мене вдома багато справ! Не можу, вже вибачте.

— Іване Карповичу, експедиція готується за підтримки самого государя!

А хоч би й так, куди там я поїду від Моніки? Ні, то кручу головою. Але гість і не думає відступати.

— Іване Карповичу, на експедицію покладаються великі надії в сенсі підняття патріотичних настроїв! Ви ж розумієте, що війна наближається, а тут звістки про успіхи імператорської експедиції. Не просто експедиції, а складеної з найкращих людей імперії!

— Ні! І не вмовляйте!

— Іване Карповичу...

— Ні! Нікуди я не поїду!

— Іване Карповичу, що ви таке кажете? Ви ж самі собі шкодите! Зараз же ви герой імперії, улюбленець народу, взірець для молоді, гордість країни! А як відмовитеся, то вмить станете ледь не зрадником! Навряд чи журнали продовжать друкувати ваші оповідки, і ставлення публіки зміниться на, в кращому разі, байдуже! Для чого вам це?

— Ні для чого, але поїхати нікуди не можу, бо маю виховувати доньку.

— Ну який ж ви впертий, Іване Карповичу! — зітхає гість і підходить до мене впритул. Шепоче:

— З’їздіть хоча б на медичний огляд. Там домовитеся, впишемо вам якусь хворобу, за якою взяти участь в експедиції ви не зможете. Напишемо, що всіма силами Іван Карпович хотів поїхати до Азії, згадати молоді роки служби в Туркестані, але не зміг через знайдену хворобу — наслідок багатьох років на службі Отечеству.

Дивиться на мене, а я кривлюся, бо брехати не люблю. Та тільки так виходить, що тут або брехати, або ганьбитися.

— Ну, добре, лікарів відвідаю. Є в мене знайомі у Ромнах.

— Ні-ні, ніяких знайомих! Лише лікарі нашого товариства, найкращі фахівці, вони вже чекають на вас Поїхали!

— Та зачекайте, дайте хоч перевдягнуся, а то я ж у домашньому.

— За це не хвилюйтеся, у Ромнах на вас уже чекає новий одяг. Поїхали!