Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Доброго дня, — вона мені ласкаво посміхнулася.

— Доброго, — я не розумів, що це за дама і де я. Ага, готельний номер, ранок — онде сонце тільки сходить. Ранок? Чому я досі не вдома і... І тут я зрозумів, що розкинувся перед цією дамою голяка. У чому мати народила, так би мовити. Жарко, мабуть, мені стало вночі, то ковдру скинув. Але чого голий, лягав же відпочити одягнений? Голий! Я спробував підхопитися, затуляв руками сором. А дама анітрохи не зніяковіла, з цікавістю мене розглядала і лагідно всміхалася.

— Я перепрошую, я...

— Іване Карповичу, вам нема за що вибачатися. Давайте краще я вибачуся, що відірвала вас від справ та ще й шляхом обману.

— Що?

— Тимофій — моя людина Він дещо набрехав вам, але це я наказала Може, водички?

Я сів на ліжку і закрутив головою, бо геть нічого не розумів. Окрім того, що пошили мене в дурні, обдурили, як дитину. Дама таки піднесла мені склянку води. Я випив. Потім подумав, що треба заспокоїтися. Я був у Ромнах, у готелі. Якби мені хотіли зробити щось погане, то не годували б і не напували, і лікарів би не привозили, щоб мене оглядати.

— Що тут коїться? — спитав я, коли допив воду.

— Нічого страшного чи протизаконного, Іване Карповичу. В цьому вас запевняю. Просто мені знадобилася ваша допомога.

— Ще ніколи в мене так допомоги не просили.

— Це тому, що допомога ваша потрібна мені в одній, так би мовити, особистій, дуже делікатній справі.

— Може, я одягнуся?

— Ні, я швидко. Справа в тому, що я дружина одної впливової людини в Петербурзі, — сказала вона, а я таки накинув на себе простирадло. Та вона його зірвала. — Не хвилюйтеся ви так, все добре. Так ось, мій чоловік, що займає досить високу посаду в державі і віддає себе повністю служінню Отечеству, трохи закинув свої подружні обов’язки. Я на нього анітрохи не ображаюся, бо маю гарних друзів. Та справа в тому, що мій чоловік — нащадок давнього роду. Його предки вже були відомі, коли про Романових ще ніхто й не чув.

— Ризиковані речі кажете, — попереджаю я.

— Але це правда. Так ось, для мою чоловіка важливо було б продовжити свій рід. Але, як я вже казала, служіння імперії забирає в нього всі сили. До того ж, нікуди правди діти, жінки не викликають у нього особливого ентузіазму. Краще він почувається у товаристві кавалергардів. То з продовженням роду виникла деяка проблема. Але річ у тому, що в мого чоловіка є молодший брат. А їхній батько перед смертю склав заповіт таким чином, що більшу частину статків отримає той із синів, хто першим народить нащадка роду. Молодший брат за місяць має одружитися. Його майбутня дружина мріє про дітей, і може статися так, що невдовзі вони в них будуть.

— Ви хочете, щоб я цьому завадив? — лякаюся я.

— Ні, що ви! Я хочу, щоб ви допомогли мені в цих перегонах.

— Яким чином? — я почуваюся дурнем Чи то просто нервую від очевидності.

— Якнайприроднішим. Я прошу вас допомогти мені завагітніти.

— Що?