Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Але ж ви розумієте, що якщо віддасте Олену під суд, то її стратять. Наше суспільство не вибачає мужовбивць, які б причини не штовхали їх на цей вчинок. Жінка завжди винна, так?

— Ні.

— Але жінка — істота другого сорту, недолюдина, так?

— Я мав щастя знати жінок, розумніших за всіх відомих мені чоловіків.

— Може, ви ще й за рівні права чоловіків та жінок? — дивується Марія.

— Звісно, бо всі ми творіння Божі, не кращі і не гірші один від одного.

— Ви якийсь занадто прогресивний для провінційного фокусника, — каже вона трохи роздратовано, бо, мабуть, чекала інших відповідей.

— Я не фокусник, я — приватний детектив.

— Що ж, ви розплутали цю історію, тепер ідіть, викликайте поліцію. Нехай двох нечистих жінок буде покарано за те, що вони спробували опиратися дияволу в чоловічому образі! Але перед тим дозвольте запитання, — вона з посмішкою дивиться на мене.

— Будь ласка.

— Відверте запитання.

— Сподіваюся, що в межах пристойності.

— Вам подобається зв’язувати жінок?

— Маріє! — кричить Олена.

— Бити їх шкіряним ременем або кулаком? Примушувати плазувати, просити про пощаду, цілувати ноги, благати та плакати? Вам це подобається? Вас це збуджує? — Марія теж сходить на крик.

— Не знаю, ніколи цього не робив.

— А хотіли б? — атакує Марія. — Хотіли б! Усе це робив з Оленою він! Це і ще дещо! Ви, чоловіки всі однакові! Ви...

— Маріє, якщо вам потрібна моя відповідь, то послухайте її, — перериваю жінку. — Якщо ж ні, то не треба влаштовувати тут виставу.

— То яка ваша відповідь, Іване Карповичу, найкращий сищику імперії?

— Моя відповідь така, що у всьому треба знати міру. Бо міра від Господа, а надлишок від диявола.