Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Подивитесь, що таке вози! — сміюся я, але бачу, що товаришам моїм зовсім не смішно. А потім крик дівочий почувся, і Грицько з воріт побіг, я ледь його зупинив. — Куди, вб’ють же!

— То донечка моя, Нюся! — кричить Грицько.

— Твоя, твоя! Вся в матір, красуня, змій таких любить! Але до змія не дійде, я її зараз уб’ю! — барон зареготав, а дівчина скрикнула Грицько борсатися почав, виривався від мене. — І всіх ваших дочок ось так вбивати буду. Вам горлянки різати, а їх воям своїм віддавати на поталу! Усіх!

— Ірод! Негідник! Уб’ю! — закричав Грицько, й інші мужики захвилювалися. А барон давай розповідати, що він із доньками мужицькими робитиме. Хотів барон мужиків розпалити, щоб гнів їм розум запаморочив і побігли вони на смерть вірну. Тільки ні, дурних немає.

— Бароне, нам теж є кого вбивати, бо син ваш у нас! — крикнув я, бо іншого виходу не мав. Дівчина припинила кричати, а Балтика — реготати.

— Це ти, той смерд з журналу? — спитав барон.

— Це смерть твоя, бароне. Якщо хоч волосинка впаде з голови дівчинки, то смерть. І синова, і твоя. Облиш її.

— Ти мене сином не лякай!

— А я не лякаю!

— Я собі стільки синів зроблю, скільки захочу!

— Боюся, що ні.

— Чому це?

— Бо відріжемо ми тобі одне місце, — пожартував я і побачив, що мужики посміхнулися.

— Ах ти ж срака! Ах ти ж лайно мужицьке! — барон аж чергу з кулемета дав, так розізлився. — Це я вам усім повідрізаю! Всім! Раби невдячні! Я вас від змія рятував! А ви так! От зараз прилетить він, зараз він вам влаштує! Дозволю йому всіх дочок ваших забрати та з’їсти! Про це подумали?

Бачу, знову злякалися мужики.

— Ох, бароне, і шахрай ти. Знаєш же, що за наказом імператора змія ми забираємо звідси назавжди! Але ти віддавати не хотів, а тепер лякаєш, брехло собаче.

— Ах ти ж смерд, та я тебе!... — і знову чергу дав.

— Стріляй, стріляй, бароне, чим швидше набої в тебе закінчаться, тим швидше ми тебе візьмемо. Віддам я тебе мужикам, нехай що схочуть, те і роблять із тобою. Знайдете, що зробити, га, хлопці?

— Знайдемо! Віддай його нам! За все відплатить! — загомоніли мужики, та так кровожерливо, що аж мені страшно зробилося.

— Паскуда! Обдурив дурників, наплів про указ государя! А вже ж уранці прийдуть солдати і будуть вішати бунтівників! Ніздрі рвати, тавра на чолі ставити! — верещить барон.