Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Змій потрібен, щоб тримати мужиків у кулаці!

— Ну, по-перше, ви зможете прилітати зі змієм на відпочинок. І наводити тут страх. По-друге, ви ж будете вельможний пан. То за вашим наказом сюди пришлють війська та козаків, відшмагають бунтівників, кого треба — на шибеницю відправлять. Порядок буде, за це не хвилюйтеся. Головне вам вирішити, чи хочете ви блискучого майбутнього, щоб їздити на дорогих машинах із розкішними жінками, щоб бути героєм імперії та стовпом самодержавства, одним із найбагатших людей світу, чи залишитися назавжди тут, у цій провінційній глушині, щоб прожити і померти дрібним повітовим панком.

— Ми не дрібні, ми найбагатші у повіті!

— Але порівняно з тим, скільки може принести змій, всі ваші маєтки — дріб’язок! Ви уявляєте, що таке бути улюбленцем імператора, героєм армії! Та перед князем Славнозміївським генерал-губернатори схилятися будуть!

— Але тато... — зітхає панич.

— Ну, тут уже вам вирішувати... — капаю я отрутою спокуси.

Ми торохтимо полем, зовсім небагато часу — і почнуться пагорби, де змій, смерть моя.

— Допоможіть мені звільнитися, — шепочу я. — Потім витягнемо поручика, сядемо на змія і полетимо до столиці. Там будемо прийняті самим імператором. І коли ви у розпалі своєї слави приїдете додому, батько вам і слова не зможе сказати. Бо будете ви чин! Ген-ген який чин!

— Батько не вибачить мені неслухняності.

— Що ж, тоді тримайтеся його. Барон міцний, проживе ще років двадцять-тридцять. Вам доведеться почекати, щоб стати повновладним господарем. І це якщо батько не почне вас підозрювати і не вб’є, щоб не мати конкурента!

— Я його спадкоємець!

— Ну, він може зробити ще одного спадкоємця, який стане дорослим пізніше. Думаю, що ваш батько і раніше не зупинявся перед убивствами. Як він успадкував маєток свого хитромудрого дядька? Невже у того не було дітей?

Хлопець посміхається.

— А ви розумна людина, хоч і мужик. Про це ж ніхто не знає.

— Він убив дядька? — здогадуюся я.

— Ні, посадив у підвал. Підкупив лікарів, які визнали дядька божевільним. У нього було двоє синів, моїх двоюрідних братів. Один із них був убитий на дуелі, а іншого зарізали розбійники, коли він повертався з Харкова, щоб вступити у права володіння маєтком. Залишалася ще сестра, але для таких випадків є змій.

— Звідки ви це все знаєте?

— Знайшов щоденник дядька, він вів його до останнього дня життя. Там було багато цікавого.

— То, може, треба і вам замислитися про зміну влади у королівстві?

— Ти так хочеш врятуватися, Іване Карповичу? — несподівано питає хлопець, що виявився не таким дурником, як я сподівався.