— Господи, та він же бридкий!
— Він слабкий. Не чіпай його.
— Люсю, поклади револьвер, благаю! — каже Ухтомський і звертається до мене.
— Прошу, не кривди її, вона ще дитина. Люсю, ти не бійся, тебе згадано у заповіті. Після моєї смерті ти отримаєш пенсіон, якого вистачить і на освіту, і на посаг. Поклади клятий браунінг! Це небезпечна людина, я бачу. Якби я був молодий, я б залюбки з ним поборовся, а зараз нехай він зробить те, за чим прийшов, і піде.
— Не чіпай його, — вперто каже дівча.
— Я прийшов помститися за свою матір, — кажу дівчинці. — Вона була такою, як ти, коли цей покидьок викрав її і зґвалтував. Після чого викинув, як зламану іграшку.
— Що? То ти син тієї Марії? — старий кривиться.
— Син. Байстрюк.
— Ти впевнений, що народився саме від мене? Бо дівчата не вагітніли від мене, лікарі казали, що погане сім’я.
— Впевнений.
— Не розумію, жодного разу не чув, щоб від мене завагітніли!
— Як ти міг почути, коли ти кривдив їх і тікав!
— Поки я був молодий, дівчатам подобалося бути зі мною, — посміхається старим ротом із рядом рівненьких зубів, дивним серед його тілесної руїни.
— Ні! — кричить дівчина, бо помічає мій рух. Я зупиняюся. Не боюся її браунінга. В мене є револьвер, і я зможу дістати його та вистрелити першим. Навіть якщо дівчина таки натисне на курок, вона не поцілить, бо вперше тримає зброю. Але я не хочу множити смерть далі, не хочу вбивати нікого, крім цього старого покидька.
— Це дивно, що ти народився. Дуже дивно. Старий крутить головою. — А з чого ти взяв, що саме я твій батько?
— Узяв. Ти викрав і зґвалтував мою матір, а її батько, мій дід, вигнав її з хати, як покритку. Вигнав вагітною. Спочатку побив, сподівався вибити мене з неї, а потім вигнав. Вона поневірялася по чужих кутках, спочатку сама, а потім зі мною. Її життя було важке і злиденне, але вона змогла виростити мене. А потім наклала на себе руки, не витримавши всього цього.
— Батько вигнав її? Дивно. Він же взяв гроші, — каже князь.
— Що?
— Я передав йому через Абрашу сто рублів, щоб він не піднімав шуму. Ось, бачиш, у мене ж усе записано, — він тицяє пальцем у сторінку книги. Я читаю. Справді, так написано.
— Цей Абраша забрав гроші собі! — дратуюся я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 146. Приємного читання.