Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Ну, такі актори та режисер! А ще бюджет!

— До речі, а звідки гроші? Всі кажуть, що таких розкішних зйомок ще не було.

— Якийсь фабрикант із Ревеля труснув гаманцем.

— І що ж його на щедрість підшвтохнуло?

— Та начебто пані Анастасія. Ви ж бачите, яка вона? Аж дихати важко, коли дивишся на неї.

Зітхає Анатоль і дивиться, як пані Кольцова зображує сум, читаючи лист коханого. Справді, така красива, що серце крається. Заради такої грошей жалкувати не будуть.

— Анатолю, а про що хоч кіно? Що там далі буде?

— Кіно про невеличке селище, десь біля кордону. Там живе дівчина, яку грає пані Анастасія, та її коханий, якого гратиме Іван Мозжухін. Прості люди, з народу, не якісь там дворяни чи щось таке. Іван служить в армії, вони сумують одне за одним, пишуть листи, бачать одне одного у снах, аж тут починається війна.

— З німцями?

— Ну, ми тут не акцентуємо, з ким саме, просто з ворогами, дикими варварами, що захоплюють село і викрадають дівчину, намагаються примусити її служити в будинку розпусти. А коли вона відмовляється, то кидають до тюрми, де піддають тортурам. Тим часом її коханий за наказом командування пробирається у тил до ворогів, щоб викрасти ворожого генерала Випадково дізнається про долю коханої і рятує її, після чого мститься ворогам Вітчизни. У фіналі їх оточують варвари, пропонують здатися, але герой помирає в бою з криком «За віру, царя і Отечество», вороги збігаються до його тіла, щоб познущатися, але його кохана висаджує в повітря погріб з вибухівкою, чим нищить командування ворогів, що збіглося подивитися на тіло зухвалого русича.

— Що це за маячня? — дивуюся я.

— Ну, сценарій був трохи інший, але довелося переробити.

— Чому?

— Розумієте, Іване Карповичу, скоро почнеться війна. Уряд вимагає від виробників кіно патріотичних стрічок, щоб піднімати дух населення. Меценат, що дав гроші на кіно, пов’язаний із постачанням армії, тож готовий виконувати вимоги командування. До того ж, це зараз зйомки відбуваються у павільйоні, а потім треба буде знімати в полі, з використанням тисяч статистів і військової техніки, щоб показати всю дикість ворогів імперії. Армія обіцяє допомогти зі зйомками, і нам довелося піти назустріч владі.

— І цей німець згоден знімати фільм, що розпалить ненависть до його народу?

— Пан Плумпе — людина мистецтва Тут він отримав надзвичайні можливості для зйомок, то радо працює. Головне для нього — зняти велике кіно.

Ми й далі розмовляємо з цим Анатолем, зйомки тривають, Анастасія просто чудово зображує жінку з народу, вже без моїх порад. Тільки іноді німець їй щось пояснює, а вона уважно слухає переклад. По закінченні зйомок нас чекають машини, що відвозять до готелю. Під дверима вже чекає цілий натовп, одні хочуть подивитися на Анастасію Кольцову, інші на мене, газетярі кричать запитання. Щось там про німця-режисера Відповідаю, що різні народи квітнуть під орудою дому Романових і ніщо цьому не завадить. Забігаю в готель, бо не люблю оцих спалахів фотографічних апаратів та натовпу витріщаю.

— Слухайте, Іване Карповичу, та ваших прихильників тут більше, аніж моїх! — дивується Анастасія.

— Всі мої прихильники — ваші, бо і я ваш. Ви грали сьогодні просто чудово, — кажу я комплімент і помічаю, що їй приємно.

Домовляємося зустрітися в ресторані за вечерею. Анатоль проводить мене до номера, каже, що кінофабрика знімає цілий поверх. Бачу, що вхід стороннім туди заборонено, тож мені не будуть заважати. Я тільки дивуюся такій щедрості. Мій номер виявляється величезним, складається з двох кімнат і ванної. Купа дорогих меблів, простір, хоч у футбол ганяй.