Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Куди мені до Божої бороди? Що ви, — кручу я головою.

— Ми ж тебе можемо зараз арештувати! У холодну схотів? — кричить гарячкуватий поручик.

Я посміхаюся, й це його бісить.

— Мабуть, арештувати ви мене зможете. Але буде скандал. І якщо тут справді щось нечисто, вороги Отечества здогадаються, що за ними спостерігають. І все, ви програли. То, пане поручику, не погрожуйте мені тим, чого не зможете виконати.

— Та ти знаєш... — верещить поручик, а я кажу ротмістру:

— Якщо я помічу щось підозріле, я доповім. Але поки мені здається, що ви просто гаєте час Приємного вечора.

Я підвівся і пішов до дверей.

— Іване Карповичу, — покликав мене ротмістр, коли я вже взявся за ручку. — Буду вдячний за допомогу.

— Завжди радий прислужитися любому Отечеству!

Я вийшов і відчув, що не дуже й виснажився на цій неприємній бесіді. Сили поверталися до мене, і це було добре. Пішов до ресторану, розташованого на першому поверсі готелю. Там уже були Анастасія, Анатоль Куйбіда і Мефодій, який, побачивши мене, одразу спохмурнів.

— Зараз почекаємо нашого гостя і сідаємо снідати, — повідомив Анатоль. — Як вам номер?

— Та царський прямо, ніколи в такому не жив.

— Бюджет дозволяє нам бути щедрими, — посміхнувся Анатоль.

— Вип’єте вина, Іване Карповичу? — спитала Анастасія. Вона тримала келих і дуже приємно розчервонілася.

— З ваших рук — хоч отруту.

— Як вам, ніхто не заважає? — спитав чомусь Анатоль.

— Ні, навіть на інших поверхах нікого, я гуляв готелем О, а ось і наш гість.

Пан Плумпе прийшов у супроводі Бутурліна, потім і граф прибіг, ми всілися за стіл, і офіціанти почали подавати страви. Пішли тости, розмови, сміх, усе було приємно і ненапружено, ну, окрім мармиз Мефодія та графа. Перший ненавидів мене, другий же з гнівом дивився на те, що пані Анастасія з мене очей не зводить.

Після вечері ми перейшли до невеличкої зали біля ресторану, де майже всі, окрім мене, запалили цигарки чи люльки. А режисер Плумпе спитав мене про випадок із вовкулаками. Його цікавили деякі деталі. Судячи з запитань, він читав оповідку про підступного вбивцю малих дітей. Я розповідав те, що міг розповісти, Анастасія злякалася подробиць і схопила мене за руку, неподалік знову сперечалися граф із Мефодієм Коли тут Плумпе спитав, чи не траплялися мені в житті вампіри.

— Це ще хто? — не зрозумів я.