Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— А ви обережні, Іване Карповичу, — посміхається Ступін.

— Життя навчило. До чого ви ведете?

— До того, щоб ви допомогли нам.

— У чому?

— Ми хочемо розібратися, що замислив цей Хуммельс і що тут узагалі відбувається.

— Кіно знімають, ви ж знаєте.

— Можливо, це просто прикриття.

— Прикриття для чого?

— Для шпигунської роботи, підготовки масштабних диверсій чи замахів, та для чого завгодно!

— Слухайте, замахи не готуються в оточенні газетярів, які пишуть про кожен твій крок. Тут же все на долоні.

— Іване Карповичу, ця долоня з подвійним, а може, і потрійним дном! І ви допоможете нам розібратися, що ж тут відбувається насправді. Просимо вас щовечора надавати нам детальну доповідь про те, що ви бачили за день, з ким спілкувалися, чи не помітили чогось підозрілого, а також..

— Ні, — перериваю я цього ротмістра і бачу його здивування.

— Що?

— Я не можу погодитися на співпрацю з вами. Мене найняла кінофабрика Ханжонкова, в нас контракт, я отримую гроші і буду виконувати свої обов’язки щодо нього. Коли контракт закінчиться, я радо співпрацюватиму з вами, але...

— Та як смієш, мужик! — поручик кидається на мене з кулаком. Цей би дурень вдарив, але я відстрибую вбік. Він лупцює повітря, ледь не гепається, розвертається. Я дивлюся йому в очі. А він уже перегорів. Його гнів спалахнув, наче сірник, а зараз уже димить.

— Поручику, сядьте! — наказує Ступін.

Поручик важко дивиться на мене, потім таки сідає.

— Іване Карповичу, ви розумієте, що зараз не час сваритися з військовою контррозвідкою? — питає ротмістр.

— А я і не сварюся. Якщо побачу щось підозріле, обов’язково сповіщу, бо я патріот нашого Отечества Але зараз я працюю на кінофабрику, і не в моїх правилах працювати одразу на двох господарів.

— А ти, мужик, я бачу, думаєш, що спіймав Бога за бороду? — питає поручик, який усе ніяк не заспокоїться.