Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

Вбив би негідника, але знову почув гуркіт двигуна.

— Оце він! Він! — шепотів босяк, аж тремтіти почав, бо відчув смерть зовсім поруч.

— Іди і виконуй, що я сказав.

Не знав я, що й думати. Хто це міг на ніч поїхати до мене? Що за люди? Всі ж знають, що я хворий, нікого не приймаю, а тут то з Одеси гості, то босяки ці, то ось ще невідомо хто.

— Він! Він! Ледь їде колимага, дивом з Чернігова на ній доїхали! — шепоче босяк. Знову на дорогу вийшов, подав знак уже заздалегідь. Машина гальмувати почала, зупинилася. Вискочив з неї хтось, дебелий такий дядько і ще якийсь дріб’язок.

— А тепер стали на місці і руки догори! кажу їм з кущів. Зупинилися, дивляться на тінь велику, мабуть, то і є Гриша. — Руки!

— Ти хто такий? — питає цей Гриша. Голос в нього спокійний, наче і не злякався. Але руки підняв.

— Хто треба. Тепер обличчям до машини стали. Руки на дах поклали. Хто сіпнеться, отримає кулю.

Стали до машини, руки поклали. Я з кущів вийшов.

— Невже Іван Карпович, особисто? — питає Гриша, що стоїть до мене спиною і світить поголеною потилицею на місяці.

— Він, — та як гепну прикладом по тій потилиці. Добре знаю, що коли з тічкою маєш справу, то треба ватажка валити, а з іншими вже легше. Приклався добряче, який бугай не був, а впав. В інших я ножі зібрав і наказав Гришу завантажити у машину.

— А тепер тікайте. Даю вам хвилину. Потім собак спущу. Чули про моїх песиків?

— Чули, чули! Хоч дві хвилини дайте, Іване Карповичу!

— Півтори. Пішли!

Ох вони як чкурнули по дорозі! Наче їм вогонь п’яти лизав. Той босяк, що я його першим спіймав, теж побіг. Я сів в авто і від’їхав у ярок неподалік. Там Гришу витяг, зв’язав міцно, набрав у калюжі води, вилив на голову, привів до тями. Він очі розплющив, а йому в очі дуло рушниці дивиться.

— Ти хто такий? — питаю.

— Та як спіймали мене, то, мабуть, знаєте, хто я, — хрипить бандит. — Навіщо так бити було? Голова аж тріщить!

— А навіщо було до мене лізти? Зовсім берега пустився, Гришо?

— Та я ж думав, що ви так, вигадка. Для лотків читанка, що ось і такий ви, і сякий, справжній герой, а насправді сидить дурник на хуторі, меди п’є та вигадує пригоди. Подумати не міг, що от ви такий боєць, навіть мене, Гришу Котовського, спіймати змогли.

— То думав пограбувати мене, Гришо? Невже багатшого не знайшов?