Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Вмію. Я на відмінно вчився, інженером би став, якби не помер один пан, який мені пансіон давав на навчання. Довелося самому заробляти. Спочатку мішки з цукром на станції тягав, а потім кинув пару мішків повз вагон. Ну, і пішло. Як раз вкрадеш, то вже важко зупинитися.

— Ага, ти ще мені почни співати про важку долю босяцьку. Не хотів працювати, пішов красти. Ось і все. Ну, добре, Гришо, не буду я тебе вбивати, виключно через власну законослухняність. Віддам поліції, нехай тебе судять.

— Не треба мене до поліції! Іване Карповичу, не треба! Знову до Сибіру відправлять! Відпустіть, благаю!

— Дивися, Гришо, такий у тебе вибір, або пристрелю тебе тут і зараз, або в поліцію. Все.

— Ну, тоді везіть, — киває він.

Допоміг йому підвестися, револьвер напоготові тримав, але розбійник поводився як шовковий. Примусив його залізти до багажника, ще раз перевірив мотузки на руках і повіз його до Ромен. Там викинув перед поліцейським відділком, у повітря вистрелив і поїхав додому. Нехай поліція сама розбирається. А в мене часу не було, бо ж хтось мене на хуторі чекав! Що за люди? Трохи хвилювався, хоч знав, що там і песики у дворі, і Єлизавета Павлівна попереджена, та й граф хоч трохи стріляти навчився. Стіни міцні, двері залізом оббиті, на вікнах ґрати, вже якось відіб’ються. Та все одно поспішав.

Коли приїхав, то побачив, що авто гостей стоїть під двором Онде і сам гість, мабуть, спав на задньому сидінні, а зараз вискочив. Невисокий, чорнявий, з вусиками, одягнений вишукано, спав так обережно, що навіть не пом’ятий. Виліз із авто і дивиться на мене, а його ж світло фар сліпить.

— Доброго дня, — кажу і тримаю руку на револьвері, бо такий день сьогодні, що вже чого хочеш можна чекати.

— Доброго дня! Ви — Іван Карпович Підіпригора?

— Так.

— Я — Анатоль Куйбіда, представник кінофабрики Ханжонкова.

— Кого?

— Кінофабрики Ханжонкова, Київське представництво. Ви в кіно ходите, Іване Карповичу? Мусили б нас знати! «Ніч перед Різдвом» дивилися? То наша стрічка! — він розповідає з таким захопленням, наче зібрався квиток мені продавати.

— Кіно я те бачив і про кінофабрику чув, але що вас до мене привело?

— Я маю честь запросити вас стати консультантом нашого нового фільму.

— Ким?

— Консультантом.

— Я ж нічого в кіно не розумію.

— А вам і не треба, вас просто режисер буде питати, як воно в житті буває, а ви будете казати, що і як.

— Зачекайте, а що знімати ви збираєтесь? — спитав насторожено, бо вже був у мене досвід зйомок. Таких зйомок, що повторення їх не хотів.