Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Я йому казав, що не треба, що ви — найкращий сищик імперії, але він уперся, сказав, що ця справа дасть і грошей, і слави. Гриша впертий, як у щось вшнипиться, то нічого вже не зробиш! А тут впевнений, що славу отримає!

— Що за часи такі, коли бандитам знадобилася слава? — дивуюсь я.

— Гриша славу любить. Сам казав, що коли грабував провінційних панів у Бессарабії, про нього писали газета. І він ті газета збирав, цілий стос мав. Він досі любить про це розповідати і каже, що якщо пограбує вас, то стане відомим на всю імперію.

— Хіба йому не треба ховатися?

— Він не хоче ховатися! Він хоче говорити «Я — Котовський!», і щоб усі одразу піднімали руки й тремтіли від жаху. Він думає, що, пограбувавши найкращого сищика імперії, стане найбільшим її злочинцем. Так він казав!

— Коли він піде на справу?

— Можливо, й сьогодні.

— Який у вас план?

— Підійти вночі, отруїти собак, зламати замок на дверях, захопити дитину.

— Що?

— Дівчинку, Моніку, вашу доньку. Гриша каже, що якщо вона буде у нас в руках, то ви виконаєте всі наші вимоги. Це Гриша так каже, він ще той вилупок! Це він усе вигадав! — поспішно каже бандит, почувши, як важко я дихаю.

— Він приїде сюди?

— Так, коли почне сутеніти, я мушу вийти до дороги. Доповім, чи немає у вас гостей. Якщо ні, то пішки підемо до хутора.

— Скільки вас буде?

— З Гришею ще троє хлопців. Один ведмежатник з Ростова, який мусить відчинити замок на дверях і сейф.

— Всі озброєні?

— Ножі у всіх є, а в Гриші ще й револьверів двійко. Іване Карповичу, не вбивайте мене, будь ласка. Я ж і пожити не встиг. То тюрма, то каторга! І я ж усе розповів! Мене Гриша примусив, він страшний! Його всі бояться! Пощадіть!

— Домовимося так. Підемо до дороги, почекаємо, поки Гриша приїде. Потім та підеш, а я вже з ним сам побалакаю, що і до чого.

— Тільки вбийте його, Іване Карповичу, вбийте! Бо це гадюка, він не вибачить, що я зрадив його! Вбийте!

— Зроблю так, як вважатиму за потрібне. А тепер ходімо до дороги. І навіть не сіпайся.