Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Сподіваюся, що ні, але треба перевірити. Залишайтеся вдома. Коли граф проспиться, передайте йому, щоб теж був напоготові. Тримайте зброю під рукою. Краще дарма готуватися, аніж бути неготовими.

Я узяв з собою револьвер та рушницю, переліз через паркан, який огороджував сад, зістрибнув у кущі й обережно пішов до невідомого спостерігача. Чесно кажучи, іти мені не хотілося, казав собі, що краще б залишився на хуторі й там чекав гостей. Але знав я, що завжди бити треба першим, а не чекати. Вести треба гру, а не дозволяти вести себе, наче кабанчика до різника. То пішов. Довелося зробити гак, щоб зайти зі спини. Невідомий спостерігач не чекав моєї появи, сидів собі на невеличкій колоді й палив цигарку. Середнього росту, худенький, одягнений погано, босяк. Але не дурень. То коли відчув дуло рушниці на своїй потилиці, смикатися не став, лише обережно підняв руки.

— Ти хто такий? — спитав я, коли обшукав його, забрав ніж, кастет і майже порожню фляжку з якої тхнуло горілкою.

— Я, та так, мандрую просто, оце сів відпочити, — залопотів він. Я збив його з колоди, додав кілька разів ногами, щоб переконати у серйозності намірів. Він крутився на землі й стогнав.

— Пристрелю ж. Кажи! — налаштований я був рішуче, і він це відчував. Принишк, припав до землі.

— Не треба, не треба стріляти!

— Тоді говори.

— Мене попросили подивитися за хутором.

— Хто попросив?

— Не знаю, якийсь чоловік!

— Бачу, ти не хочеш жити. Ну, воля твоя, — я натиснув дулом рушниці на його спину.

— Ні! Ні! Я все розповім! Все!

— Слухаю. Тільки дивися, якщо мені ще раз доведеться просити тебе не брехати, то я краще вистрелю. Зрозумів?

— Так! Так! Я слідкував за хутором, бо Гриша наказав.

— Хто такий Гриша?

— Бандит з Бессарабії. Ми з ним познайомилися на каторзі в Нерчинську, він там десятником був. Потім разом утекли звідти.

— Навіщо він наказав слідкувати за хутором?

— Він хоче пограбувати вас Ви ж Іван Карпович Підіпригора?

Так?

— Пограбувати? Мене? Він що, з дуба впав? — обурююся такому нахабству. Бо ж завжди злочинці тікали від мене, наче чорт від ладану, а тут диви як.