Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Ну, може й так, — він уже сів у авто, завів двигун, а потім знову подивився на мене. — Звісно, не моя справа, і я б не втручався, але Бенціон Менделевич попросив мене, щоб із вами все було добре. А коли з вами трапиться лихо, то може виникнути прикре непорозуміння. Мені це не потрібно.

— Це ви про що? — я напружуюся і відчуваю серцем револьвер у потайній кишені.

— Про те, що у Ромнах я випадково зустрів одного бессарабського бандита з поганими манерами. У Бенціона Менделевича було з ним непорозуміння, то цей шлепар до Одеси носа більше не потикав, збивав собі копійки, грабуючи маєтки десь у Бессарабії. Потім його спіймали, відправили на каторгу до Нерчинська, де йому сидіти ще довгенько було. Коли ось бачу, що він у трактирі в Ромнах пиво попиває, і не сам, а ще з якимись трьома шістками. Воно б то, може, і нічого, але на столі в них лежав журнал із вами на обкладинці. Вони й читати не вміють, а тут прямо журнал. І той босяк, Гришка, пальцем у вас тицяв. Може, розповідав про пригоди ваші, а може, щось інше, це мені вже невідомо. То майте на увазі. Бо люди це грубі, дикі, чекати від них можна будь-чого.

— Дякую, Фімо, буду знати. І передавайте мої найкращі побажання Бенціону Менделевичу.

— Обов’язково. Успіхів, — він натиснув на газ, і авто аж зірвалося з місця.

Я повернувся у двір і витер із чола піт. Зітхнув. Почув, як калатає серце. Перехвилювався. Щось я зовсім слабкий став, розслабило мене приємне жіноче товариство на хуторі.

— Хто це приїздив? — спитав граф, що вибіг із хати. Заспаний, трохи опухлий. Він зранку випив кілька чарок самогону, настояного на горіховому шамушинні, й оце спав. Останнім часом чи не щодня граф закладав, усе нудив, що от обходить його слава і не йому пишуть палкі листи прихильниці, не про нього згадують у газетах, і взагалі — на кого він витратив життя своє. Воно б треба було узяти Маєвського за петельки, струснути добряче, наказати не дуріти, а починати писати, бо з журналів нові історії вимагали, а їх катма. Але якось не хотілося мені нікуди втручатися, то навіть самогон від графа не ховав.

— Іване Карповичу, та що з вами? З ким ви розмовляли? — перепитав Маєвський.

— Та у справах людина.

— Не сподобався він мені, — це вже вийшла з хати Єлизавета Павлівна, та не просто так вийшла, а з рушницею.

— Це ще що? — здивувався я.

— Я його на прицілі тримала з вікна другого поверху, весь час, поки ви розмовляли. Погані в нього очі. А у вас порожні. Боялася за вас, — Єлизавета Павлівна була стривожена.

— Все добре. Накривайте стіл, будемо обідати, а я зараз.

Піднявся до свого кабінету, потім у башточку, з якої видно було всю околицю. Приклав до очей бінокль і почав роздивлятися навкруги, бо сприйняв слова гостя серйозно. Продивився все, нічого підозрілого, мене вже їсти покликали, коли наче побачив відблиск якийсь у кущах по обніжку поля. Я давай придивлятися. Наче кущі, і все. Мене знову за стіл просять, а я сиджу, дивлюся. І нарешті видивився якогось чоловіка. Що сидів і щось желіпав. Курячу ніжку. Ну, це не страшно, погано було, що біля чоловіка була підзорна труба, у яку він роздивлявся мій хутір. З того місця чудово було видно не тільки хто поїхав чи приїхав, а ще й будинок за парканом. І це мені страшенно не сподобалося. Я пішов до столу, їв, жартував, радив графу менше пити, але Маєвський казав, що у тверезому стані натхнення його оминає, і знову хильнув кілька чарок самогону на шамушинні, до якого останнім часом дуже розохотився.

Після обіду попили ще чаю, я піднявся до кабінету, знову подивився з башти. Чоловік продовжував спостерігати за хутором Я ж дивився за ним.

— Щось сталося? — спитала Єлизавета Павлівна, піднявшись у кабінет.

— Ні, але може статися. У мене прохання. Зараз же покличте Уляну Гаврилівну з Монікою в дім, зачиніть двері й не виходьте. А я скоро повернуся.

— Що відбувається?

— Я й сам не знаю. Хтось слідкує з хутором Можливо, якийсь газетяр, що полює за сенсаціями, а можливо, щось інше.

— Це якось пов’язане з тим чоловіком, що приїздив до вас?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 111. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи