— Ви думаєте, що згадування буде достатньо, щоб збільшити повагу людей?
— Я нічого не думаю, Іване Карповичу, для цього є Бенціон Менделевич. Якщо він так каже, то так воно і є. Отже, ми домовилися?
— Ні.
— Що? — напружується Фіма.
— Передайте Бенціону Менделевичу мою подяку за високу оцінку моїх здібностей. Я б залюбки виконав його прохання, але не зроблю цього, бо вважаю, що пан Бенціон заслуговує на більше, аніж стати другорядним героєм оповідок про чужі пригоди. Чому б йому не стати головним героєм?
— Це як? — Фіма намагається зрозуміти, де я його обдурюю, але цього і близько немає.
— У пана Бенціона, без сумніву, є багато цікавих історій, а також гроші, які приваблять талановитих письменників. Чому б не започаткувати збірку історій саме про пригоди пана Бенціона?
— Хто буде купувати історії про пригоди єврея?
— У Москві чи Петербурзі, мабуть, і не будуть. А ось в Одесі — чому ні? А вас же цікавить популярність саме в Одесі?
— Так.
— Ну, то й тепер треба тільки знайти гостре перо, яке прославить пана Бенціона Зі свого боку, можу порадити одного студента з Києва, Ісаака Так розумію, він теж із вашого племені. Дуже соковитий стиль, він написав мені листа з пропозицією про співпрацю і з прикладами того, як би він писав про мої пригоди. Мені дуже сподобалося, я б охоче з ним працював, але в мене є граф. До того ж, поява єврея-співавтора не дуже б сподобалася значній частині читачів. А ось для пана Бенціона цей хлопець, буде як знахідка. Тим більше, що він вчиться у Київському комерційному інституті і потребує грошей. Я дам вам його адресу, думаю, що він з радістю зголоситься на цю роботу.
— Ну, не знаю, — розводить руками Фіма. — Бенціон Менделевич казав за вас.
— А ви передайте йому мою пораду, думаю, він нею зацікавиться.
— Що ж, добре, передам, — він підвівся. Дебелий такий жид, чим їх у тій Одесі годують?
— Чи не бажаєте пообідати? — запропонував я в порядку гостинності.
— Ні, я поспішаю.
— Тоді дозвольте вас провести.
Дорогою я забіг до хати, записав там адресу київського студента, чиї писання мені сподобалися. Вручив гостю. Вже коли вийшли за ворота, до машини, Фіма повернувся до мене.
— Іване Карповичу, а що ото відбувалося під час вашого другого візиту до Одеси? Мене поліція тоді трусила так, як ніколи. І не тільки поліція, ще й охоронне відділення припхалося, хоч політику завжди обходив десятою дорогою. Все допитувалися, чи знаю я щось про події на тій дачі. То що ж там було?
— Бозна. Я не знав, а ще й забув, що і вам раджу. Фімо, повірте, краще викреслити ту історію з пам’яті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 110. Приємного читання.