Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Нічого не треба! — швидко каже Куровський і киває в мій бік. Не довіряє мені. — Слухай, Мокію, а де ти так навчився битися? Цілий загін досвідчених кримінальників здолав!

Я посміхаюся широко, наче дуже приємна мені оцінка моїх талантів.

— Тю. Я ж на заробітки у Юзівку ходив, до шахт, там і навчився. Бо шахти це вам не тойво! Там кацапів багато, татар, ще всіляких різних. І ото, бувало, як зійдеться артіль на артіль, людей по сто з кожного боку. І там уже не зівай, Хомко. Або ти, або тебе. Так і навчився.

— А чого ж ти у Юзівці не залишився? — питає Куровський і прискіпливо дивиться.

— Бо там не життя, а пекло. Під землею працювати, наче кроту, пилюкою дихати! Два роки я терпів, а потім трьох хлопців з нашої артілі завалило. Узяв я грошей, скільки було, і повернувся додому. А в нас на Дніпрі добре! Якби ще земельки прикупити, то взагалі б файно! А що тут мені робити треба буде? Може, паркан полагодити? Чи виноград обірвати? Кажіть!

— Спочатку тебе Ізабелла перевірить. Тільки швидко, — наказує Куровський.

— Добре, пішли, Мокію, — каже Ізабелла і веде мене до будинку.

— А попити холодненького тут немає? — питаю я. — Спека така.

Я говорю хрипко, але зовсім не тому, що спекотно.

— Я сама тут уперше. Зараз подивимося, — сміється вона.

Ми заходимо до будинку. На першому поверсі велика зала і широкі сходи на другий поверх. Кілька дверей. Ізабелла заглядає за одні.

— Що тобі треба? — це той патлатий знову вискочив.

— Попити, спека на вулиці.

— Тут тобі не трактир! — патлатий, таке враження, зараз вибухне від люті. Через що це він так її ненавидить?

— Я знаю. Хоча ти схожий на полового, — сміється вона, а він кидається до неї з піднятим кулаком. Вона дивиться на нього спокійно. І знову я не бачу в її очах переляку. Зовсім. Невже її не били в житті? Звідки оця її відчайдушність?

— Ти той, припини, — кажу патлатому.

— А ти мені не вказуй! — верещить він.

— А то гірше буде, — чесно попереджаю.

— Ах ти ж смерд! — волає він і наміряється мене вдарити. Я ухиляюся, і він кулаком лупасить об стіну. Верещить, боляче.

— Що тут знов? — це в будинок зайшов Олексій. — Григорію, заспокойся! Інакше поїдеш звідси!