Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Хочете тут працювати — доведеться платити! Зрозуміли? — каже так нахабно. І щось мені голос його знайомий.

— Ми не з тих, хто платить, — каже Куровський, який намагається з честю триматися перед нападниками.

— А ти хто такий, щоб не платити? Тут усі платять! Всі! Так? — ватажок нападників несподівано лупцює Шампаня, і той гепається на підлогу.

— Я казав, казав, що заплатити треба! — верещить він і хапається за розбитий ніс.

— Рота закрив! — гримає на нього ватажок.

— Ви не знаєте, з ким маєте справу! — каже Куровський.

— Ні, це ви не знаєте! — кричить ватажок, і тут я впізнаю його голос. Та це ж той Фіма, який колись відводив мене до Бєні Кріка, а потім приходив убивати в готель. Оце так зустрілися!

Фіма хапає в одного з бандитів кийок і з ним кидається на Куровського. Той блідий, притиснувся до стінки. А де ж револьвер? А, онде він, на підлозі валяється. Маху дав Куровський, а досвідчений же революціонер. Тепер он тиснеться до стінки, наче кіт перед собаками. А Фіма налаштований войовничо, здається, буде бити і бити сильно. Може операції завадити. А ще Ізабелла на мене дивиться. То доводиться втручатися в ситуацію.

Я кидаю одну з ніжок від стільця, наче в городки граю. Ніжка робить кілька обертів у повітрі й лупцює Фіму по голові. Він падає. Я тієї миті вже біля бандита, у якого в руках залишився кийок Бандит не чекає нападу, він же думає, що в коридорі його поплічники, то моя поява для нього стає суцільною несподіванкою. Не чекав — отримуй. Він гепає на підлогу приблизно тоді ж, коли і Фіма. Я біжу до третього, а той уже тримає револьвер Куровського, який встиг схопити з підлоги. Посміхається, а я дратуюся, бо поліз у бійку, не прорахувавши все. Ніколи так не робив, а тепер пошився в дурні. І нехай би просто так, але ж знаю, через кого. І на чиїх очах тепер доведеться мені ганьбитися.

— Милий! — каже причина моєї помилки, каже так, що бандит у захваті дивиться на неї, вмить забувши про мене. Те, що треба Кийком вибиваю револьвер, а тоді вже додаю бандиту по голові. Наче по барабану вдарив, міцні в них черепушки, але падає-таки.

— Ну, ось і все!

Ізабелла посміхається. І вона таки спокійна! У мене он серце гупає, наче скажене, а я ж умію триматися!

— Вам кранти! Бєня вас на шматки поріже! Ви що наробили! — починає вити з підлоги Шампань.

— Дивіться, хіба не Аполлон? — питає вона у Куровського. Він дивиться на мене.

— Ну, фотогенічєн, подлєц.

— Красивий, як бог! — вона сміється.

Я стою трохи забризканий кров’ю, голий, з кийком у руці, а ногу тримаю на Фімі, який потроху отямлюється й намагається підвестися. Додаю йому по голові, перевертаю долілиць, стаю ногою на спину, щоб він мене не побачив.

— Треба брати, — каже вона Куровському.

— Треба щось робити, — киваю я на бандитів.

— Бєня вас уб’є! І мене уб’є! — далі скиглить Жак Шампань.