Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— А це для зручності От хочеш ти з дамою поспілкуватися, то труси знімати не обов’язково, а ґудзики розстебнув і спілкуйся.

— Хай Бог милує! Ну вигадають же, розпусники! — кручу я головою.

— Одягайся, милий, — каже Ізабелла і роздивляється мене. — А ти завжди такий оце, до справи готовий? — киває вона мені нижче пояса.

— Та ні, — соромлюся я. — Це від неробства У селі робота важка, день за конем проходиш, додому прийдеш і ніг під собою не відчуваєш. Тоді і немає думок про блуд. До того ж, у мене жінки не було вже три тижні, ну і накопичилося. А ти сама звідки? Балакаєш якось дивно.

— Яз Неаполя. Це місто таке в Італії. Країна така далеко на півдні. Прекрасна країна Мені запропонували роботу в цирку, який гастролював Росією. Потім цирк збанкрутував, а я залишилася тут.

— А хто той патлатий, що на тебе гиркає?

— Його звати Григорій. Він відповідає за цей будинок.

— А чого він на тебе злий?

— Та він сам хотів роботу отримати, але виявився непридатним до неї, — сміється.

— Дарма ти його дражниш. Навіщо тобі вороги? Ой, поп’є він з тебе кров.

— Не поп’є. Він — шістка. Тільки й того, що зміг цей будинок таємно винайняти.

— А хто тут головний?

— Поки що Генріх. Це той, якого ти від бандитів врятував.

— Поки?

— Сьогодні начебто має прибути найголовніший.

— І хто?

— Невідомо, тримають у таємниці, тут узагалі все дуже засекречено.

— А хоч гроші заплатять? Не обдурять? — хвилююся я.

— Ні, за це не бійся, заплатять. Що-що, а гроші в них є. Чого з ними і працюю.

— А бандити нас тут не знайдуть?