Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ні.

— Вона й так жива! — Боротянський наступає на обхідника, наче ось-ось кинеться на нього з кулаками.

— Ні, — обхідник крутить головою. — Вона мертва. Бо я створив її.

— Що? — з жахом питає Боротянський.

— Поліну створив я. За давніми рецептами Кабали. Але які б не були досконалі рецепти, людина не може досягти вміння Бога Ніхто з людей не створить справжню живу людину. Лише схожу на живу. Я створив Поліну, але вона не може жити самостійно. Щомісяця їй потрібно брати купіль із трав і свіжої дитячої крові, інакше вона помре. Ось я й добував для неї кров.

— Покидьок! Не смій брехати! — Боротянський кинувся бити обхідника ногами, довелося відтягнути.

— Заспокойтеся! — кричав я Володимиру.

— Він бреше! Бреше!

— І нехай, що йому ще залишається! — заспокоював я.

— Я не дозволю! — все кипів Боротянський.

— Спитайте у Поліни самі. Спитайте, — прохрипів з долівки обхідник.

Боротянський побіг до кімнати. А коли за хвилину повернувся, то на нього страшно було дивитися. Обхідник задоволено посміхнувся.

— Їй потрібна кров, — сказав він. Цього разу Боротянський не кричав. Вирячився у порожнечу і стояв.

— Навіщо ти створив її, потворо? — спитав я в обхідника А той засміявся.

— Навіщо? Щоби жити з нею!

— Що? — розгублено прошепотів Боротянський.

— Те! В мене був горб і не було грошей. Я був нецікавий та огидний жінкам! Навіть проститутки — і ті ледь тамували нудоту, коли спали зі мною! А я ж хотів мати витончену та гарну жінку, яка б кохала мене! Але ваш Бог позбавив мене цього, зробивши жалюгідною потворою! То я вимушений був піти ось на це: створити собі ту жінку, якою хотів володіти! Я створив її! Та виявилося, що їй потрібна кров. Раніше ми жили у Кишиневі, але там добувати кров було важко. Бо вовків там не було зовсім, лісів теж, і майже одразу пішли чутки, мене почали шукати. Тоді я вирішив поїхати звідти. Знайшов це місце, безлюдне, але оточене великою кількістю сіл та хуторів. Ярками та гаями було легко ховатися і нападати, я вбивав усіх, хто хотів позбавити мене місця обхідника, і полював на дітей. Я не вбивця, я був вимушений забирати кров немовлят, щоб Поліна не вмерла!

— Господи! — зітхає граф.

— Але вона ж того варта! Чи не так? Яка в неї витончена краса! Вона справжня королева! І це я її створив, я!

— Негідник! — кричить Боротянський, я ледь встигаю завадити йому дістати револьвер і вбити обхідника.