Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ти не такий?

— Я народився людиною, жалюгідною потворою, якій не було місця в цьому світі!

— То та не вовкулак?

— Ні. Я просто перевертень. Я ставав вовкулаком тимчасово, і я не маю безсмертя.

— Не маєш?

— А як би інакше та мене поранив звичайними кулями, а не срібними! Мене бере залізо, і я смертний.

— Навіщо та полював на дітей?

— На яких дітей? — він робить вигляд, що не розуміє.

Я дістаю кочергу і притискаю йому до шкіри. Він верещить як різаний. У кімнаті чутно плач, звідти виглядає схвильований Боротянський.

— Не жартуй зі мною, — кажу обхіднику і ховаю кочергу в пічку. Він стогне, потім бачить Боротянського і чомусь посміхається.

— І ти тут? — хрипить чудовисько.

— Навіщо ти полював на дітей? — знову питаю я.

— Щоб добути крові, — каже він.

— Для чого тобі кров?

— Не мені. Їй, — обхідник киває у бік кімнати, з якої чутно плач дівчини.

— Що за маячня? — обурюється Боротянський. До хати обережно заглядає Маєвський.

— Не маячня, — хрипить обхідник. — Раз на місяць їй потрібна свіжа кров немовляти.

— Для чого? — аж кричить Боротянський.

— Щоб жити.

— Маячня!