Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Він часто ставав вовком?

— Коли хотів.

— Яким чином?

— Він пив.

— Що?

— Там, на столі стоїть, — вона махнула безсилою рукою у бік кухні.

На столі стояла скляна пляшка з темною рідиною. Я понюхав її. Різкий, якийсь хімічний запах. Пляшка випита наполовину. Залишена відкоркованою. Мабуть, обхідник почув постріл Маєвського, зрозумів, що їдуть за ним, швиденько випив зілля. В нього не було шансів утекти людиною, з одною ногою. А ось вовкулаком шанси були. Але йому потрібен був час, щоб перетворитися на вовка. То ми встигли підійти поближче. Він не став нападати на нас, бо ж очікував, що ми будемо озброєні і просто розстріляємо його. Вирішив просто втекти. Сховатися в лісі, перечекати. Можливо, мав там якусь нору, кубло на цей випадок. Але втекти не встиг.

— Графе, ось вам рушниця. Якщо чудовисько спробує втекти, то стріляйте. А я подивлюся в будинку.

Підвалу тут не було, а ось на горищі я знайшов оббиту залізом скриню. Зламав замок, усередині були якісь старовинні книги невідомими мені мовами. Одніс кілька графу.

— Про що ці книжки?

Граф одразу почав розглядати книжки. Старовинні, товсті, оббиті залізом.

— Здається, це книги про магію! — захоплено сказав граф.

— Що за магія? — не зрозумів я.

— Про нечисту силу, ворожбу, чаклунство! Ось бачите, картинки, як людина стає вовком! Тут, мабуть, сказано, як це зробити! Але я не розумію мови. Трохи схожа на німецьку, але не німецька. Можливо, написи взагалі зашифровані! Оце так скарб! — Маєвський крутить головою, а я вихоплюю книгу і кидаю її в піч.

— Ви що робите! Іване Карповичу, це неабияка цінність! Їх треба зберегти! Дайте мені дістати ту книгу!

— Ні! — я не пропустив графа до пічки. — Це богопротивні книги, вони вчать страшного і не мусять існувати!

— Але...

— Графе, я спалю їх усі, — сказав неквапливо, карбував слово за словом, і граф відступив.

— Ну, як хочете. Але для спеціалістів вони були б цікаві, й там, може, не тільки щось погане, але й корисне і...

— Ні!