Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Добийте його, Іване Карповичу!

— Я ще хочу побалакати.

— З ким? — дивується Боротянський.

— З ним Коли він повернеться у людську подобу. Тягніть мотузки, я бачив їх у санях! І подивіться, що там із графом!

Боротянський побіг, я перезарядив рушницю та револьвер. Чудовисько важко дихало і вже майже не сіпалося. Сніг навколо нього став червоним від його крові. Нарешті з’явилися Боротянський та Маєвський. Останній накульгував.

— О Господи! — скрикнув він, коли побачив чудовисько. Вовкулак рикнув, і граф сказав, що не зійде з насипу. — Це виплодок пекла! Знищіть його!

— Трохи пізніше, — мені довелося двічі з усієї сили бити вовкулака прикладом рушниці по голові, поки він знепритомнів. Я зв’язав йому пащу та лапи. Далі ми потягли його по снігу. Утрьох, бо коні боялися підходити близько до чудовиська.

— Швидше, потяг їде! — крикнув я, коли почув далекий гудок паровоза Ми тільки-но затягнули чудовисько на насип, перетягли через рейки і зіштовхнули з насипу до хати. Потім ще встигли прикрити саньми. Почекали, поки пройде потяг, повантажили вовкулака і привезли його до хати. Там сиділа сестра обхідника і гірко плакала Дівчина були перелякана Коли ми затягли поранене чудовисько до хати, з дівчиною взагалі сталася істерика Вона кричала і кидалася до вовкулака.

— Федя! Федя!

Боротянський узяв її за плечі і відвів до кімнати. Я перевірив мотузки на чудовиську. Хоч тримали його міцно, зброю з рук я не випускав.

— Графе, що ви робите? — я побачив, що Маєвський водить олівцем по листку паперу.

— Малюю чудовисько! Дивіться, яке воно жахливе! — граф був у захваті. — Люди мусять це побачити!

— Ніхто вам не дозволить показати це, — нагадую йому.

— Звісно, ні! Ви праві, що про це не дадуть розповідати в імперії. Але тільки якщо казати, що це правда А якщо це література, вигадка, казочка, то чому б і ні? Гоголь он же написав про Вія! Або от чули про Франкенштейна чи вампірів? — посміхається Маєвський.

— Німці якісь?

— Ні, Іване Карповичу, дуже відомі персонажі. Приблизно так само популярні у світі, як ви у Російській імперії. Ось бачите, навіть тут про вас читали, — граф показує на журнал, що лежить на столі. Журнал «На суходолі та на морі» з моїм портретом. Я кривлюся. Ось як обхідник упізнав мене. Впізнав і придумав, як ударити. Почув, що мене арештували, вирішив убити Моніку, щоби я забув про нього, а зосередився на пошуку вбивць. Думав, що я ніколи не знайду його, а може, і зовсім поїду звідси, щоб усе забути. Хитрий та підступний негідник! Мені схотілося покінчити з ним тут і зараз, коли я згадав, що це чудовисько могло вбити Моніку. Я ледь стримався.

— Графе, спостерігайте за чудовиськом, — попросив Маєвського.

Я пішов у кімнату, де плакала дівчина, а її заспокоював Боротянський.

— Коли твій брат знову стане людиною? — спитав її.

— Увечері, — тихо відповіла дівчина.