— Ну, тоді хоча б головною злодія німцем зробити. Страшного такого, підступного. Щоб людей труїв чи щось таке!
— Климентію Євграфовичу, хіба ото можна весь народ звинувачувати?
— Можна, Іване Карповичу. Німців зараз не те що можна, а просто-таки потрібно!
— Графе, у нашого государя імператора матір німкеня і бабця, і дружина, а ви таке кажете!
— Вони були німкенями, а стали руськими людьми, у православ’я перейшли! Іване Карповичу, ви розуміти мусите, що і як! А німцем ми знаєте кого зробимо?
— Кого?
— Отого обхідника з залізниці, який вовкулаком був!
— Та він же з Кишинева.
— Та не важливо! Буде Фріц Ульріх! Це на ура піде, що тевтонський покидьок у діточок наших кров пив! А ми його застрелили!
— Дивіться, щоб вам по шапці не дали. А то ж виходить, що німецький вовкулак тут багато років православних немовлят убивав, а поліція хоч би що.
— А в нас він зовсім недовго вбиватиме! Кілька випадків — і ось уже поліція просить Івана Карповича допомогти! І він, тобто ви, виходить на слід та вбиває негідника! Після чого присвячує свою перемогу государю! Та хай тільки хто насмілиться проти нас піти! Одразу німецьким шпигуном назвемо!
— Може, воно і не знадобиться ото німців цькувати? Якось домовляться государі, щоб не воювати? Бо погана то справа — війна, — кажу я.
— Та ви що, як же ж не воювати тут? — дивується граф. — Та це ж такий шматок! Багаті землі! Німеччину ще з французиками доведеться поділити, а ось уже Австро-Угорщина вся наша! Вихід до Адріатичного моря, до братерської Сербії, яка теж під оруду Романових аж побіжить! А після того Константинополь звільнити!
І відновити Візантійську імперію в колишніх межах, зі звільненням Святої землі включно! Як від такого відмовитися можна? Благословенна ціль!
— Та воно-то так, але ж не кажи гоп, поки не перескочиш, — сумніваюся я. — Невже Японську війну забули?
— Та то випадковість була! Дурниці! Зараз ми вже готові! І не ми ж одні проти тевтонських варварів, з нами і Франція, і Британія — володарка морів! Знищимо і переможемо! — граф аж кричати починає, так захоплюється.
— Тихше ви, Моніка спить, — заспокоюю його.
— Тільки війна почнеться, я одразу на фронт подамся! — каже Маєвський пошепки і випиває чергову чарку коньяку. Я тільки головою кручу, бо ж не здогадується граф, що на фронті ані обідів від Уляни Гаврилівни, ані коньяку, ані крісла зручного з ковдрою немає. На фронті кров та пилюка.
— Невже воювати зібралися?
— Як треба, і воювати буду! — каже Маєвський урочисто. — Але думаю, що нашим диво-богатирям, солдатам російським, допомога моя не потрібна, то мушу на фронті бути, щоб описувати подвиги ратників наших!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 258. Приємного читання.